механізми захисту прав людини

Підготувала
Студентка 2 курсу
ЮД-243
Ликова Аліна
План

1. Міжнародні механізми захисту прав людини

2. Групи правозахисних міжнародних організацій
3. Органи захисту прав людини
Міжнародні механізми захисту прав людини

Механізми міжнародного захисту прав людини – це

система міжнародних (міждержавних) органів і організацій, які
безпосередньо займаються захистом прав людини.
Такі (міждержавні) органи відрізняються тим, що вони
створюються за взаємною згодою кількох держав, як правило,
оформленою міжнародною угодою, діють у межах такої угоди,
яка визначає їхні повноваження і спеціальні правила процедури.
Відповідно міждержавні правозахисні організації
відрізняються тим, що: а) вони дійсно мають вплив на уряди; б)
найчастіше їхні рішення обов’язкові для виконання, і в будь-
якому випадку їхню думку не можна зігнорувати; в) вони
змушують міжнародне співтовариство звертати увагу на
порушення прав людини.
 Групи правозахисних міжнародних
організацій

Схематично всі правозахисні міжнародні організації можна розподілити на дві групи: універсальні та
реґіональні.
Універсальні правозахисні механізми – це органи й організації, які поширюють свою діяльність на увесь
світ, незалежно від державних і реґіональних кордонів. Ці механізми тією чи іншою мірою пов’язані з основною
міжнародною організацією світу – ООН. Це не випадково: по-перше, її членами є майже всі держави світу, по-друге,
відповідно до Статуту ООН однієї з основних цілей діяльности цієї організації є “утвердження віри в основні права
людини, у гідність і цінність людської особистости”.
Статут зобов’язує головний орган ООН – Генеральну Асамблею ООН – приділяти особливу увагу захистові
прав людини. У 1948 р. вона прийняла Всезагальну декларацію прав людини, а після цього цілу низку міжнародно-
правових актів, які торкаються різноманітних аспектів правозахисної діяльности (про громадянські, політичні,
культурні права, заборону геноциду, апартеїду, расової дискримінації тощо). Питання прав людини розглядають в
Головних комітетах Асамблеї, а також у її допоміжних органах (наприклад, у спеціальних комітетах з дискримінації,
проти апартеїду тощо).
Серед інших основних органів ООН особливу роль у захисті прав людини відіграє Економічна і Соціальна
Рада (ЕКОСОС), яка під керівництвом Генеральної Асамблеї координує економічну і соціальну діяльність ООН, у
тому числі, як зазначено в Статуті, готує “рекомендації з метою поглиблення поваги і дотримання прав людини й
основних свобод для всіх”.
Однак, незважаючи на широкі повноваження і ту важливу роль, яку відіграють у міжнародних відносинах
головні органи ООН, основні функції щодо захисту прав людини виконують спеціалізовані правозахисні органи й
організації.
Універсальні правозахисні
органи
Отже, всі універсальні правозахисні органи поділяють на три види:
1) Постійні органи - Комісія ООН з прав людини, Комісія становища
жінок.
2) Органи, створені згідно з міжнародними угодами, укладеними під
егідою ООН. На виконання усіх цих угод були створені: Комітет ООН з прав
людини (не плутати з Комісією ООН), Комітет з економічних, соціальних і
культурних прав, Комітет з расової дискримінації, Комітет проти катувань тощо.У
рамках ООН було розроблено безліч міжнародних договорів про захист прав
людини: Конвенція про ліквідацію усіх форм расової дискримінації, Конвенція про
запобігання катуванням та іншому жорстокому, нелюдському або такому, що
принижує гідність поводженню чи покаранню інші.
3) Спеціалізовані установи Організації Об’єднаних Націй є постійно
діючими міжнародними організаціями, які працюють на підставі власних статутів і
угод з ООН. Сьогодні існує 16 таких організацій, які займаються правами людини.
До таких установ відносяться насамперед Міжнародна Організація Праці (МОП) і
Організація Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО).
Реґіональні міжнародні
організації.
Другим найважливішим елементом міжнародного
механізму захисту прав людини є реґіональні міжнародні
організації. Реґіональною міжнародну організацію називають,
якщо її учасниками є держави, розташовані в межах певного
реґіону земної кулі, наприклад, Европи, Африки чи Південної
Америки.
На сьогодні у світі існує три дієздатні реґіональні
системи захисту прав людини: Міжамериканська, Африканська і
Европейська.
Види реґіональних систем захисту прав
людини:

Перша діє в рамках Організації Американських Держав

і представлена Міжамериканською комісією з прав людини і
Міжамериканським судом з прав людини. На відміну від
відповідного европейського органу Міжамериканський суд не
вчинив якогось значного впливу на формування реґіональних
стандартів прав людини, розглянувши за 40 років існування ледь
більше 10 справ. Уся правозахисна діяльність лягла, таким
чином, на Комісію, в яку можуть звертатися зі скаргою будь-які
фізичні особи, групи, особи чи недержавні організації. Комісія
вживає заходів до досягнення дружнього врегулювання, а якщо
це не вдалося, – вона приймає висновок у справі. Ці висновки
мають велику моральну вагу, їх, як правило, враховують
держави, обвинувачені в порушеннях прав людини.
Види реґіональних систем захисту прав людини:

Африканська система складається з Африканської

комісії прав людини і народів, що є органом Організації
Африканської Єдности. Вона діє на підставі Африканської хартії
прав людини і народів. Комісія заслуховує кожні два роки звіти
держав про законодавчі й інші заходи для захисту прав людини.
Комісія з цього приводу формулює судження і пропозиції. Також
вона розглядає заяви громадян і недержавних організацій про
масові і систематичні порушення прав людини. По них Комісія
готує свої висновки для вищого органу ОАЕ – Асамблеї глав
держав і урядів.
Види реґіональних систем захисту прав
людини:

Найбільший інтерес для нас, безсумнівно, представляє

Европейська система захисту прав людини. По-перше, вона
найрозгалуженіша і найдієздатніша, а по-друге, вона має до нас,
українців, найбезпосередніше відношення. Система діє в рамках
Ради Европи (не плутати з Европейським Союзом), членом якої
Україна є від 1995 р. Европейський правозахисний механізм
заснований на низці договорів, основним серед них є
Европейська конвенція захисту прав людини й основних свобод.
Крім неї, у рамках Ради Европи розроблені Европейська
соціальна хартія, Европейська конвенція прав меншостей,
Европейська конвенція прав дитини, Европейська конвенція
запобігання катуванням.
Органи захисту прав людини

Комітет сприяння захисту прав дитини - незалежна,

некомерційна громадська організація, заснована в 1991 році. В своїй
діяльності Комітет керується законами України, міжнародною
Конвенцією про права дитини та своїм Статутом.
Мета Комітету - сприяння захисту прав дитини у вирішенні
проблем, пов`язаних з соціально-психологічними, духовними,
медичними та правовими аспектами її життя. Комітет складається з 3
секцій:
 правової,
 психолого-педагогічної,
 медичної.
До складу організації входять лікарі, психологи, педагоги та
юристи, що безпосередньо працюють з дітьми та їх батьками.
Організація об’єднаних націй

Україна у 1945 р. стала однією з держав-співзасновниць

ООН. Делегація України взяла активну участь у Конференції в Сан-
Франциско, зробивши вагомий внесок у розробку Статуту ООН (зокрема
координувала процес підготовки Преамбули та Цілей і Принципів Статуту
ООН). До 1991 р., перебуваючи у складі Радянського Союзу, Україна мала
в ООН власне представництво на рівні де-юре незалежної країни. Про
високий авторитет нашої держави в ООН як у вказаний, так і в новітній
період її розвитку свідчить неодноразове обрання України до Ради Безпеки
ООН – органу, на який країнами-членами ООН покладено головну
відповідальність за підтримання міжнародного миру та безпеки (1948-
1949, 1984-1985, 2000-2001, 2016-2017 рр.).
Генеральні секретарі ООН відвідували Україну десять разів: У
Тан (1962 р.), Курт Вальдхайм (1981 р.), Перес де Куельяр (1987 р.), Бутрос
Бутрос-Галі (1993 р.), Кофі Аннан (2002 р.), Бан Кі-мун (2011, 2014, 2015
рр.), Антоніу Гутерріш (2017 р., 2022 р.).
 Виняткового значення наша держава надає питанню зміцнення ООН як центру багатосторонніх
зусиль у вирішенні складних та комплексних викликів. Україна виходить із необхідності належної
реалізації підсумкових документів самітів ООН з питань сталого розвитку, подальшого реформування
ООН, зокрема Ради Безпеки, підвищення ефективності її діяльності, посилення ролі ГА ООН як
найбільш представницького політичного органу світу.
З 20 лютого 2014 року головним завданням і пріоритетом української дипломатії у рамках ООН
залишається протидія російській агресії, відновлення територіальної цілісності України та припинення
грубих порушень Москвою засад сучасного світового порядку, заснованого на Статуті ООН.
В умовах триваючої агресії РФ проти України вкрай важливе політичне та міжнародно-правове значення
має ухвалення Генеральною Асамблеєю ООН резолюцій 68/262 (27.03.2014) «Територіальна цілісність
України», 71/205 (19.12.2016), 72/190 (19.12.2017), 73/263 (22.12.2018), 74/168 (18.12.2019), 75/192
(16.12.2020) та 76/179 (16.12.2021) «Ситуація з правами людини на тимчасово окупованих Автономній
Республіці Крим та місті Севастополь, Україна», 73/194 (17.12.2018), 74/17 (09.12.2019), 75/29
(07.12.2020), 76/70 (09.12.2021) «Проблема мілітаризації Автономної Республіки Крим та міста
Севастополя, Україна, а також частин Чорного та Азовського морів», а також включення до порядку
денного 73-ї, 74-ї, 75-ї та 76-ї сесій ГА ООН пункту порядку денного «Ситуація на тимчасово окупованих
територіях України», розгляд якого відбувся 20 лютого 2019 р., 20 лютого 2020 р., 23 лютого 2021 р. та
23 лютого 2022 р. відповідно.
З початком повномасштабної війни росії проти України дипломатичною службою України активно
використовуються всі можливі політико-дипломатичні заходи у рамках міжнародних організацій з метою
відсічі повномасштабної збройної агресії рф та блокування росії на міжнародних майданчиках.
Так, нами було забезпечено ухвалення резолюції Ради Безпеки ООН про скликання
Надзвичайної спеціальної сесії Генеральної Асамблеї ООН. Протягом роботи сесії вже схвалено три
важливі резолюції:
1. «Агресія проти України» (2 березня 2022 року);
2. «Гуманітарні наслідки агресії проти України» (24 березня 2022 року);
 Також МЗС забезпечило включення постійного пункту по Україні до порядку денного Ради Безпеки ООН,
що надало можливість Раді розглядати за потреби будь-які питання, пов’язані з миром та безпекою України, у тому
числі проблематику агресії рф проти України, безпекових гарантій після завершення війни з рф та забезпечення
стабільного миру і відбудови України. Загалом після вторгнення рф в Україну РБ ООН провела 30 засідань,
присвячених обговоренню наслідків російської агресії проти України, з них два за участі Президента України.
Україні вдалося залучити ООН до переговорного процесу з евакуації цивільного населення та військових з
Маріуполя, а також до переговорів щодо створення умов для вивозу зерна. Так, за результатами візиту Генсекретаря
ООН А.Гутерриша до України у квітні під проводом ООН було організовано першу евакуацію цивільних з
оточеного російськими військами міста Маріуполя, а також військових із заводу «Азовсталь».
З березня 2014 р. в Україні на запрошення Уряду нашої держави діє Моніторингова місія ООН у галузі
прав людини, яка, зокрема, відстежує ситуацію на тимчасово окупованих територіях Криму, а також Донбасу.
Важливою у контексті фіксації масових порушень прав людини на окупованих територіях стали вже
чотири доповіді Генерального секретаря ООН «Ситуація з правами людини в Автономній Республіці Крим та м.
Севастополі, Україна», які були підготовлені на виконання однойменних резолюцій Генеральної Асамблеї ООН. У
доповідях також міститься заклик Генерального секретаря ООН до РФ як держави-окупанта припинити грубі
порушення прав людини та дотримуватися усіх своїх зобов’язань у відповідності до міжнародного гуманітарного
права та прав людини.
У березні 2022 року Рада ООН з прав людини заснувала Незалежну міжнародну комісію ООН з
розслідування злочинів в Україні, яка уповноважена розслідувати всі ймовірні порушення та зловживання у сфері
прав людини і порушення міжнародного гуманітарного права і пов’язані з ними злочини в контексті агресії рф
проти України з метою забезпечення відповідальності.
Україна завжди розглядала свою участь в операціях ООН з підтримання миру як важливий внесок у
спільну справу з протидії загрозам міжнародному миру і безпеці. До початку війни більше 300 українських
блакитних шоломів виконували завдання у складі 6 місій ООН. А наш національний контингент, зокрема 18-й
окремий вертолітний загін, був важливою частиною Місії ООН із стабілізації в Демократичній Республіці Конго.
На жаль, з початком війни, Україна була вимушена відкликати увесь свій контингент і персонал з міжнародних
операцій з підтримання миру.
Як учасник усіх міжнародних конвенцій і протоколів, що регулюють боротьбу з тероризмом, Україна бере
 Україна – активний учасник діяльності органів системи ООН у сфері прав людини, сторона всіх основних документів ООН з прав людини, включно із
Міжнародним пактом про громадянські та політичні права, Міжнародним пактом про економічні, соціальні і культурні права, Факультативними протоколами до
них та Міжнародною конвенцією з ліквідації всіх форм расової дискримінації.
У 1997 р. Міністра закордонних справ України Г.Й.Удовенка було обрано на посаду Голови 52-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН – найвищу посаду в
Організації. Предметом особливої гордості України є те, що саме 52-га сесія ГА ООН, яка увійшла в історію як «сесія реформ», ухвалила всеосяжну програму
реформування Організації, запропоновану її тодішнім Генеральним секретарем К.Аннаном, і надала потужного імпульсу широкомасштабному оновленню ООН.
За час свого членства в ООН Україна сім разів обиралася членом Економічної і Соціальної Ради ООН (востаннє – на період 2019-2021 рр.), чотири –
членом Ради ООН з прав людини (востаннє переобрано на період 2021-2023 рр.), одного разу – Комісії ООН з миробудівництва (2011-2012 рр. та віце-головування
у 2011 р.), а також у 2017-2018 році тодішній Постійний представник України при ООН Володимир Єльченко був віце-головою 73-ї сесії ГА ООН. Постійний
представник України при ООН Сергій Кислиця є Віце-головою Економічної та Соціальної Ради ООН.
Україна також входить до складу Виконавчої ради ПРООН/ЮНФПА/ЮНОПС на період 2022-2024 рр. (віцеголовування), Виконавчої ради ООН-Жінки на
період 2022-2024 рр. (віцеголовування), Комісії ООН з права міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ) на період 2019-2025 рр., Комісії з соціального розвитку на період
2019-2023 рр., Комісії ООН з народонаселення та розвитку на період 2020-2024 рр., Комісії ООН з наркотичних засобів на період 2020-2023 рр.
Кандидатуру України обрано до Комісії ООН зі статусу жінок на період 2023-2027 рр. (вибори відбулися у 2022 р.), а також представлено на вибори до складу Ради
ООН з прав людини на період 2027-2029 рр. (вибори у 2026 р.), Ради Безпеки ООН на період 2046-2047 рр. (вибори у 2045 р.), Статистичної комісії ООН на період
2024-2027 рр. (вибори у 2023 р.), а також на посаду Голови 102-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН (вибори у 2047 р.).
Україна – активний учасник міжнародної співпраці з досягнення сталого розвитку, спрямованої на комплексне вирішення завдань охорони довкілля,
соціального розвитку й економічного зростання на глобальному, регіональному та національному рівнях.
Делегація України стала головним ініціатором та організатором підготовчого процесу до скликання першої спецсесії Генасамблеї ООН з проблеми ВІЛ/СНІД у
червні 2001 р. Нині наша держава активно використовує можливості ООН для боротьби з ВІЛ/СНІД, зокрема шляхом залучення проєктної і технічної допомоги
органів ООН.
Україна бере помітну участь у зусиллях ООН, спрямованих на подолання кліматичних змін, і є учасником Рамкової конвенції ООН про зміну клімату та її
Кіотського протоколу. Україна була серед перших країн, які у 2016 р. ратифікували новий глобальний кліматичний договір – Паризьку угоду.
Наша країна отримує значну технічну, консультативну та фінансову допомогу спеціалізованих установ ООН, її фондів та програм, зокрема, у сферах
демократичного врядування, подолання бідності, досягнення національних Цілей сталого розвитку, підтримки державного управління, боротьби з ВІЛ/СНІД та
іншими тяжкими хворобами, захисту довкілля.
У сфері розвитку допомога від ООН надається через Рамкову програму партнерства Уряду України - ООН на 2018-2022 рр., яка включає проекти, що
реалізуються в Україні всіма установами системи ООН, пріоритетними є 1) стале економічне зростання, навколишнє середовище і зайнятість; 2) рівний доступ до
якісних та інклюзивних послуг і соціального захисту; 3) демократичне врядування, верховенство права; 4) безпека громадян, соціальна єдність і відновлення з
особливим акцентом на Сході. Бюджет Рамкової програми становить 667 млн. дол. США, що передбачає залучення додаткових ресурсів для реалізації цих
проектів.
У контексті негативних гуманітарних наслідків агресії РФ проти України та діяльності незаконних збройних формувань на сході нашої держави значно посилилася
співпраця між Україною та ООН у галузі гуманітарної допомоги з боку органів оперативної діяльності системи ООН (УВКБ, УКГП, ПРООН, ВООЗ, ЮНФПА,
 Починаючи з квітня 2014 р. організації системи ООН щороку реалізують в
Україні плани гуманітарного реагування, підготовка яких здійснюється у координації з
відповідними ЦОВВ України. Від початку повномасштабного вторгнення росії 24 лютого
2022 року мобілізація фінансових ресурсів для підтримки гуманітарної діяльності ООН в
Україні здійснюється в рамках Екстреного звернення (Flash Appeal). У рамках Екстреного
звернення до кінця 2022 року на цілі гуманітарного реагування в Україні планується
мобілізувати 4,3 млрд. дол. США. Крім того, за Регіональним планом реагування для
допомоги біженцям (Regional Refugee Response Plan), яким опікується Управління
Верховного комісара ООН у справах біженців, планується мобілізувати 1,85 млрд. дол
США до кінця 2022 року. Цей план передбачає надання підтримки сусіднім з Україною
державам, які приймають біженців з України, з метою забезпечення міжнародного захисту
та надання гуманітарної допомоги біженцям з України.
Одним із важливих напрямів співпраці між Урядом України та ООН є також
пом’якшення та мінімізація довготермінових наслідків Чорнобильської катастрофи.
Починаючи з 1990 р. Генеральною Асамблеєю ООН схвалюється резолюція щодо
зміцнення міжнародного співробітництва та координація зусиль у справі вивчення,
пом’якшення та мінімізації наслідків Чорнобильської катастрофи (з 1993 р. – на дворічній
основі, а з 2007 р. – на трирічній). Наступне схвалення «чорнобильської» резолюції ГА
ООН має відбутися у 2022 році. Традиційно щороку переважно у квітні в рамках ООН
проводиться низка заходів з привернення уваги до Чорнобильської проблематики, що
охоплюють економічну, соціальну та медичну сфери. Наразі підхід Об’єднаних Націй до
проблем Чорнобиля полягає у зосередженні основної уваги на поступовому переході від
гуманітарної допомоги до підтримки соціально-економічного розвитку постраждалих
територій.
Європейський комітет захисту
прав людини
Європейський комітет захисту прав людини — орган
Ради Європи , утворена для забезпечення виконання
Європейської конвенції про захист прав і основних свобод
людини 1950. Перебуває в м. Страсбурзі (Франція) Комісія має
право приймати до розгляду заяви, адресовані Генеральному
секретареві РЄ будь-якою особою, неурядовою організацією або
групою осіб, про порушення державою-учасницею прав людини
Комісія ООН з прав людини

Комісія ООН з прав людини - це допоміжний орган

Економічної і соціальної ради ООН , що займається широким
колом питань в області прав людини, у тому числі і
забезпеченням виконання загальновизнаних міжнародних
стандартів по правам людини. До її складу входять представники
держав, тому вона є політичним органом.
Комітет ООН з прав людини

Комітет ООН з прав людини — створений на основі

резолюції Генеральної Асамблеї від 16 грудня 1966 року у
відповідності зі ст.28 Пакту про громадянські і політичні права.
Він є одним із найважливіших із так називаних “договірних
органів” в галузі захисту прав людини універсального характеру,
створеним на основі і з метою застосування вищевказаного
пакту.
 Європейський суд з прав людини

Європейський суд з прав людини – організація створена для контролю за дотриманням прав і свобод людини і громадянина закріплених в
Європейській конвенції з прав людини, яка була ратифікована в 1953 році.
Європейський Суд з прав людини було засновано в 1959 році. Суд складається з такої кількості суддів, яка відповідає кількості держав – членів
Ради Європи (зараз їх сорок); серед членів Суду не може бути двох громадян однієї й тієї самої держави.
Судді обираються Консультативною Асамблеєю строком на дев’ять років із списку осіб, висунутих державами – членами Ради Європи. Вони можуть бути
переобрані. Судді засідають у Суді в своїй особистій якості і є цілком незалежними під час здійснення своїх повноважень. Упродовж строку своїх
повноважень вони мають утримуватись від зобов’язань, що є несумісними з вимогами незалежності, неупередженості та незайнятості, які є обов’язковими
вимогами цього органу.
Суд обирає Голову і одного або двох його заступників. Члени Суду одержують платню за кожний день виконання своїх обов’язків та річну
винагороду. Їхні витрати оплачуються Радою Європи. Суду допомагає безпосередньо підпорядкований йому секретаріат. Після консультацій з Генеральним
секретарем Ради Європи Суд обирає Секретаря та його заступника. Інші службовці секретаріату призначаються Генеральним секретарем Ради Європи за
згодою Голови або секретаря Суду.
Європейська Конвенція з прав людини передбачає, що Суд встановлює свої власні правила і визначає свою процедуру.
Юрисдикція Суду поширюється на всі справи, що пов’язані з тлумаченням та застосуванням Європейської Конвенції з прав людини; ці справи передаються
до Суду відповідно до зазначених нижче умов. Але така юрисдикція може здійснюватись лише відносно тих держав, які або вже оголосили про визнання її
обов’язковою ipso facto, або дали згоду на розгляд окремих справ, які були передані до Суду. За станом на 31 травня 1995 року юрисдикцію Суду визнали всі
держави – члени Ради Європи, крім Андорри, Естонії, Латвії та Литви.
Згідно Конвенції, кожна справа, яка передається до Суду, має обов’язково базуватись на заяві, що подається до Європейської Комісії з прав людини
державою, фізичною особою, неурядовою організацією або групою осіб. Робота Комісії починається з визначення прийнятності заяви. Якщо Комісія визнає
заяву прийнятною, вона встановлює факти та намагається вирішити справу дружнім врегулюванням. Якщо цього не вдається досягти, Комісія готує
доповідь, в якій наводяться факти та формулюється висновок про виявлені порушення зобов’язань з боку держави-відповідача щодо положень Конвенції.
Доповідь передається Комітетові міністрів Ради Європи, після чого Комісія або заінтересована держава, що є стороною Європейської Конвенції з прав
людини, можуть звернутись до Суду протягом трьох місяців. Якщо цього не зроблено, то Комітет міністрів вирішує питання про те, чи мало місце
Комітет проти тортур

Комітет проти тортур - виконавчий орган Організації

Об'єднаних Націй , який здійснює нагляд за виконанням
Конвенції проти тортур. Створено 1 січня 1987. Комітет
покликаний координувати боротьбу з тортурами в країнах-
учасницях Конвенції. Приєдналися до Конвенції держави , а
також країни , що ратифікували Конвенцію , зобов'язані подавати
кожні 4 роки звіт про заходи, спрямовані на виконання вимог
Конвенції.
Комітет з ліквідації расової
дискримінації
Комітет з ліквідації расової дискримінації - виконавчий
орган ООН, відповідальний за нагляд за виконанням
міжнародної конвенцій про ліквідацію всіх форм расової
дискримінації. Комітет з освіти передбачено 8 статтях цієї
Конвенції. Комітет складається з вибірних кожні чотири роки 18
незалежних експертів. Комітет засідає два рази на рік про трьох
тижнів у штаб-квартирі Організації Об'єднаних Націй у Женеві.
Висновок

1. Механізми та форми міжнародного контролю у сфері

забезпечення прав і свобод людини можна умовно поділити на дві
великі групи: універсальні та регіональні системи захисту прав
людини.
2. На сьогодні у світі існує три дієздатні реґіональні системи
захисту прав людини: Міжамериканська, Африканська і
Европейська. Схематично всі правозахисні міжнародні організації
можна розподілити на дві групи: універсальні та реґіональні.
3. Органи захисту прав люини а) Комітет сприяння захисту прав
дитини б) Організація Об'єднаних Націй в)Європейський комітет
захисту прав людини г)Комісія ООН з прав людини д)Комітет
ООН з прав людини е)Європейський суд з прав людини є)Комітет
проти тортур ж)Комітет з ліквідації расової дискримінації
Використані джерела

1. https://yuristy.sumy.ua/advokatskij-ispit/usna-chastina/39-15-ev
ropejska-konventsiya-pro-zakhist-prav-lyudini-i-osnovopolozhn
ikh-svobod/350-mizhnarodni-mekhanizmi-zakhistu-prav-lyudin
i
2. http://centre7.org.ua/yevropeys-kyy-sud-z-prav-liudyny/
3. http://lvivmun.sii.org.ua/unhrc/
4. https://www.rbc.ua/ukr/news/komissiya_oon_po_pravam_chelo
veka_prekratila_sushchestvovanie_ee_funktsii_perehodyat_k_s
ovetu_po_pravam_cheloveka__1143632459
5. https://mfa.gov.ua/mizhnarodni-vidnosini/organizaciya-obyedna
nih-nacij
6. ЛЕКЦІЯ № 3 Механізм утворення та використання
міжнародно-правових стандартів прав людини