Тема № 5.

ІНФЛЯЦІЯ ТА
АНТИІНФЛЯЦІЙНА ПОЛІТИКА

1.Сутність та вимірювання інфляції

2.Типи та види інфляції
3.Взаємозв'язок інфляції та безробіття.
Крива Філіпса.
4.Інфляція і процентні ставки. Ефект
Фішера.
5.Антиінфляційна політика держави
 1. Сутність та вимірювання інфляції

Інфляція означає падіння купівельної спроможності

грошей, підвищення грошової вартості життя. Найчастіше
інфляція проявляється як зростання загального рівня цін.

Рівень інфляції показує, як змінились ціни в економіці, і

вимірюється за допомогою індексів цін (ІСЦ – індексу
споживчих цін; дефлятора ВВП тощо) як різниця між
значенням цього індексу за певний період (у відсотках) та
100%.

 = Іцін – 100%
Темп інфляції показує, як змінилась сама
інфляція за певний період (прискорилась чи
сповільнилась)
І1 І 0 цін
цін
Темп інфляції  0
І
цін

- Івідповідно,
1
І
0 ціновий індекс у поточному і
минулому
цін цін періодах.
Дефляція - тривале зниження рівня цін.

Дезінфляція - тривале зниження темпів інфляції.

Стагфляція - це інфляція, яка супроводжується

стагнацією виробництва і високим рівнем
безробіття в країні (одночасне підвищення рівня
цін і рівня безробіття).

Інфляційний шок - одноразове підвищення рівня

цін, яке може стати імпульсом для прискорення
(розкручування) інфляції.
 Необхідні умови виникнення інфляції:
На основі аналізу рівняння обміну:
~
М • V = •P
Y

де М - кількість грошей в обігу;

v- швидкість обігу грошей;
~
P- рівень цін;
Y - реальний дохід (або реальний випуск).

Необхідними умовами виникнення інфляції є швидке

зростання грошей (М) або швидкості їх обігу (v)
порівняно із зростанням реального доходу (Y).
Якщо записати рівняння обміну в темпах приросту,
то отримаємо таку тотожність:
~ ~ ~ ~
M  v  P Y
М - темп приросту номінальної кількості грошей;
v - темп приросту швидкості обігу грошей;
~
P - рівень інфляції (темп приросту рівня цін);
Y - темп приросту реального доходу.
 Інфляційні процеси виникають коли:

1. М >Y при V = 0 (темп приросту номінальної

кількості грошей більший за темп приросту реального
доходу при сталій швидкості обігу грошей);

2. V > Y при М = 0 (темп приросту швидкості обігу

грошей більший за темп приросту реального доходу
при сталій номінальній кількості грошей);

3. М + V > Y (сума темпів приросту номінальної

кількості грошей та приросту швидкості обігу грошей
більше за темп приросту реального доходу).
 Основними причинами інфляції є:
Грошова емісія, незабезпечена товарною масою.
Кредитна емісія.
Кризова валютно-фінансової системи.
Зростання бюджетного дефіциту та державного
боргу.
Мілітаризація економіки.
Державна монополія.
 Монополізм підприємств.
 Диспропорції у народному господарстві.
 Механізм оподаткування.
 2. Типи та види інфляції

Існують такі види інфляції

за проявом:
а) явна (зростання цін)
б) прихована (зростання дефіциту)
за темпами:
а) повзуча, ще називають стимулююча (рівень інфляції
контрольований 3-5%)
б) помірна інфляція (до 10%) характеризується
повільним зростанням цін
в) галопуюча інфляція – характеризується зростанням
рівня цін від 10% до 200% на рік.
г) гіперінфляція – відбувається, коли ціни зростають до
1000% на рік і більше.
 Основні типи інфляції

Непередбачена інфляція – перерозподіляє багатство

між різними групами людей
Очікувана інфляція.

Інфляція, яка є збалансованою (такою, що не змінює

відносні ціни) і передбаченою, не впливає на загальний
обсяг виробництва чи перерозподіл доходів.

Набагато частіше зустрічається незбалансована

інфляція – така, що впливає на відносні ціни, затрати і
податки.
 Основні типи інфляції

З точки зору причин виникнення інфляції розрізняють

інфляцію попиту та інфляцію пропозиції (інфляцію витрат).
Інфляція попиту:
виникає у випадку, коли щорічні темпи зростання сукупного
попиту перевищують темпи зростання реального випуску;
викликана підвищенням цін господарюючими агентами у
відповідь на зростаючий попит.
Інфляція, що виникає через зростання витрат у періоди
високого безробіття і неповного використання виробничих
ресурсів, називається інфляцією витрат, або інфляцією
пропозиції.

Поєднання інфляції попиту та інфляції витрат створює

так звану інфляційну спіраль.
 3. Взаємозв'язок інфляції та безробіття.
Крива Філіпса.
В короткостроковому періоді між рівнями інфляції та
рівнями безробіття існує обернена залежність, яка має
назву кривої Філіпса.
 Крива Філіпса стверджує, що рівень інфляції залежить від
трьох факторів:
очікуваної інфляції;
циклічного безробіття, тобто відхилення фактичного рівня
безробіття від його природного значення;
шокових змін пропозиції.

Три зазначені фактори зводяться воєдино у рівняння

кривої Філіпса:

Інфляція = Очікувана інфляція – β Циклічне безробіття +

Шоки пропозиції.
де β – параметр, який показує, наскільки сильно реагує
інфляція на динаміку циклічного безробіття;

Перед показником циклічного безробіття стоїть знак

"мінус": при високому рівні безробіття спостерігається
тенденція до зменшення темпів інфляції.
 Ефект Фішера

Економісти називають банківський процент номінальною

процентною ставкою, а збільшення Вашої купівельної
спроможності – реальною процентною ставкою. Якщо
номінальну процентну ставку позначити через і, реальну процентну
ставку – r , а інфляцію – , то залежність між цими трьома змінними
може бути записана як:
r = і- 
Тобто реальна процентна ставка є різницею між
номінальною процентною ставкою та рівнем інфляції.
Перегрупувавши отримаємо:
i=r+

Рівняння, записане у такому вигляді, має назву рівняння Фішера.

Воно вказує на те, що номінальна процентна ставка може
змінюватися під впливом двох причин: внаслідок зміни реальної
процентної ставки або ж внаслідок зміни рівня інфляції. Це
співвідношення між рівнем інфляції і номінальною процентною
ставкою має назву ефекту Фішера.

У відповідності з рівнянням Фішера: збільшення рівня інфляції

на 1% призводить до підвищення номінальної процентної
ставки на 1%.
 Наслідки інфляції

Зниження життєвого рівня населення.

Ефект інфляційного оподаткування (ефект Танзі-
Олівера).
Перерозподіл доходів між приватним сектором і
державою.
Перерозподіл доходу між працею і капіталом.
Перерозподіл майна від кредиторів до дебіторів,
бо борг повертається знеціненими грошима.
Скорочення обсягів виробництва як результат
зниження стимулів до праці та до розширення
виробництва.
5. Антиінфляційна політика держави

Антиінфляційна політика - це сукупність заходів

держави, спрямованих на встановлення
відповідності між темпами зростання грошової маси і
темпами зростання благ.
 Основним завдання макроекономічного
регулювання є - підтримка повної зайнятості при
стабільності рівня цін.
Адаптивна політика проявляється у
пристосуванні до умов інфляції, у пом'якшенні її
негативних наслідків, поступовому зниженні темпів
зростання грошової маси.

Адаптивна антиінфляційна політика дає позитивні

результати за умови, що темпи приросту грошової
маси та рівня цін не перевищують 20-30% на рік.
 Основні заходи адаптивної політики:
1) Стабілізація інфляційних очікувань.
2) Поступове обмеження грошової пропозиції.
3) Індексація грошових доходів населення.
4) Застосування політики „цін та доходів”.

Активна антиінфляційна політика

(шокова терапія) - базується на різкому
скороченні темпів зростання грошової маси,
особливо прийнятна в умовах гіперінфляції.
 1. Заходи загального характеру:
1)контроль за грошовою масою;
2)заборона емісійного фінансування Державного
бюджету;
3)про ведення грошової реформи
конфіскаційного типу;
4)стабілізація інфляційних очікувань;
5)структурна перебудова;
6)регулювання валютного ринку;
7)підвищення ступеня товарності економіки;
8)приватизація;
9)засоби збільшення норми заощаджень та
зменшення їхньої ліквідності.
 2. Заходи, спрямовані проти інфляції
попиту:
1) зменшення державних витрат;
2) збільшення податків;
3) скорочення дефіциту Державного бюджету;
4) стабілізація валютного курсу.

3. Заходи, спрямовані проти інфляції витрат:

1)стримування зростання факторних доходів та
цін;
2)зниження податків на бізнес та прибуткового
податку в рамках „економіки пропозиції".
Дякую за увагу!