Основи фармакотерапії захворювань

органів травлення
Артемов Г. Р.
СИНДРОМ ПОДРАЗНЕННОГО КИШЕЧНИКА

Згідно з сучасними уявленнями, СРК — це біопсихосоціальний

функціональний кишковий розлад, в основі якого лежить
взаємодія двох основних патогенетичних механізмів:
психосоціального впливу та сенсорно-моторної дисфункції, тобто
порушення вісцеральної чутливості та рухової активності.
 Лікування СПК
• Лікування СПК комплексне, включається корекцію дієти (підбирається індивідуально шляхом
виключення продуктів, що викликають посилення симптомів захворювання (елімінаційна
дієта), способу життя, прийом фармакологічних засобів, а також психотерапевтичні методи
впливу.
• Висока ефективність була відзначена при застосуванні гіосцину бутилброміду та пінаверію;
призначення деяких спазмолітиків (наприклад, мебеверину), поряд із зменшенням болю в
животі, призводить до достовірного поліпшення якості життя пацієнтів з різними варіантами
СРК
• Для лікування СПК з діареєю застосовуються такі препарати, як лопераміду гідрохлорид,
діоктаедричний смектит, антибіотик рифаксимін і пробіотики, що не всмоктується.
• Лікування хронічних запорів, у тому числі СПК із запором, слід починати із загальних
рекомендацій, таких як збільшення в раціоні пацієнта обсягу споживаної рідини до 1,5-2 л на
добу, збільшення вмісту рослинної клітковини, а також підвищення фізичної активності.
• Для лікування СПК із запором застосовуються проносні наступні групи: проносні, що
збільшують обсяг калових мас (порожні оболонки насіння подорожника); осмотичні проносні
(макрогол 4000, лактулоза); проносні засоби, що стимулюють моторику кишки (бісакодил).
 Функціональні розлади жовчних шляхів

• Комплекс клінічних симптомів, обумовлених

порушенням скорочувальної функції
жовчного міхура і тонусу сфінктерів
біліарної системи.
• Функціональні захворювання біліарного
тракту - первинні дискінезії, що зумовлюють
порушення відтоку
• жовчі та/або панкреатичного секрету в
дванадцятипалу кишку за відсутності
органічних перешкод
• Згідно з Римським консенсусом III
виділяються:
• E1. Функціональний розлад жовчного
міхура.
• E2. Функціональне розлад сфінктера Одді
(СО) біліарного типу Е
• 3. Функціональний розлад сфінктера Одді
панкреатичного типу
• Дискінезії біліарного тракту, що
поєднуються з органічними змінами
жовчного міхура та сфінктера Одді, є
вторинними.
Принципи лікування функціонального розладу жовчного міхура

• Препарати, що нормалізують тонус сфінктерів

біліарної системи, щонайменше 2 тижнів
• NB! У 80% пацієнтів зниження скорочувальної
функції жовчного міхура обумовлено
гіпертонусом
• сфінктера Одді: спазмолітики (мебеверин по 200
мг х 2 рази на день, одестон 200 мг х3 рази на
день за 30 хв до їжі) або регулятор моторики (3
рази в день)
• Жовчогінні препарати, включаючи УРСОФАЛЬК
по 1 капсулі х 3 рази на день (4 тижні) та інші
жовчогінні препарати.
• Ферментні препарати, які не містять жовчних
кислот – креон 10 тис. 1-2 рази на день 7 – 10
днів
• Дробне харчування (5-7 разів);
• Виключення гострих приправ, смажених,
солоних, кислих продуктів, алкогольних напоїв;
обмеження тваринних жирів
 Хвороба Крона
• неспецифічне, сегментарне,
трансмуральне запалення, що
виникає у будь-якому відділі ШКТ
• Поразка частіше в дистальному
відділі клубової кишки
• Наслідком трансмурального
характеру запалення є утворення
свищів та абсцесів
• Повне лікування при застосуванні
лікарської терапії або хірургічних
методів в даний час неможливе
Лікування
Протизапальні ЛЗ:

1) ГК — преднізон або преднізолон п/о 40–60 мг/добу; при ілеоцекальній локалізації захворювання — будесонід п/о 9 мг/добу.
При значній активності захворювання в/в гідрокортизон 300 мг/добу або метилпреднізолон 60 мг/добу. Після стабілізації
гострого рецидиву дозу ГК слід зменшувати поступово, впродовж 2–3 міс., до повної відміни включно

2) аміносаліцилати — сульфасалазин п/о 4 г/добу, месалазин 2 г/добу — ефективність при індукції ремісії є сумнівною,
неефективність при підтримці ремісії.

Імуносупресивні ЛЗ: застосовуються у випадку неефективності або непереносимості ГК та при підтримуючій ремісію терапії

1) азатіоприн 1,5–2,5 мг/кг/добу, меркаптопурин 0,75–1,5 мг/кг/добу;

2) метотрексат 25 мг/тиж. в/м; при підтримуючій терапії 15 мг/тиж. в/м;

Біологічні ЛЗ: інфліксимаб: індукційна терапія → 2-год в/в інфузія 5 мг/кг 3-кратно за схемою 0, 2-й і 6-й тиж.; підтримуюча
терапія → інфузія кожні 8 тиж. Адалімумаб п/ш при індукційній терапії 80–160 мг і через 2 тиж. 40–80 мг; підтримуюча терапія
40 мг кожні 2 тиж. Ведолізумаб – 300 мг у в/в інфузії впродовж ≈30 хв за схемою 0, 2-й i 6-й тиж,, а в подальшому кожних 8 тиж.

Антибіотики: у випадку наявності перианальних змін → метронідазол, ципрофлоксацин; при ХК помірної активності —
можливе застосування рифаксиміну.

Симптоматичне лікування

1. Анальгетичні ЛЗ: при постійному болі → метамізол або опіоїди з низьким впливом на моторику ШКТ, напр. трамадол;
колькоподібний біль → антихолінергічні ЛЗ.

2. Антидіарейні ЛЗ: діфеноксилат з атропіном 2,5–5 мг (1–2 табл.) 2–3 рази на добу або лоперамід 2–6 мг при потребі; при
діареї після резекції клубової кишки, спричиненій порушенням всмоктування жовчних кислот → холестирамін 4 г (1 чайна
ложка) під час їжі.
Гастроезофагеальна рефлюксна хвороба
Гастроезофагеальна рефлюксна хвороба
(ГЕРХ) — це наявність типових скарг, або
пошкодження слизової оболонки
стравоходу, спричинене патологічною
регургітацією шлункового вмісту до
стравоходу внаслідок порушення функції
НСС. Етіологія захворювання
є багатофакторною. ГЕРХ може також
розвинутись при системній склеродермії,
цукровому діабеті, алкогольній
полінейропатії або гормональних
порушеннях, а також внаслідок прийому ЛЗ,
що знижують тиск у НСС (пероральні
контрацептиви, нітрати, блокатори
кальцієвих каналів, метилксантини, β2-
міметики, антихолінергічні ЛЗ). Виникненню
ГЕРХ сприяють грижа стравохідного отвору
діафрагми, вагітність та ожиріння.
Лікування ГЕРХ

1. ЛЗ, що гальмують секрецію соляної кислоти: основа лікування Найефективнішими

є інгібітори протонної помпи (ІПП), зазвичай, 1 × на день, натще, у стандартних
дозах (20 мг омепразолу чи рабепразолу, 30 мг лансопразолу, 40
мг езомепразолу чи пантопразолу, 60 мг декслансопразолу) впродовж 2–4 тиж.;
якщо неефективні → слід подвоїти дозу (2 × на день) або додати перед сном Н2-
блокатор у стандартній дозі. Багато хворих вимагають довготривалого лікування;
у більшості випадків слід застосовувати найменшу дозу ІПП, що контролює
симптоми — щоденно, або в режимі «за потребою». При підтримуючій терапії ГЕРХ
з легким перебігом ефективними є також Н2-блокатори (фамотидин 20–40 мг 2 × на
день, ранітидин 150 мг 2 × на день).
2. ЛЗ, що нейтралізують соляну кислоту та захищають слизову оболонку: сполуки
магнію та алюмінію, альгінова кислота та сукральфат. Ефективні при легших формах
ГЕРХ. Можна застосовувати в режимі «за потребою».
3. Прокінетичні ЛЗ: як додаток до лікування, яке інгібує секрецію соляної кислоти,
можна застосувати ітоприд; цизаприд і метоклопрамід не зареєстровані для
лікування при ГЕРХ з огляду на небажані ефекти.
Дякую за увагу.