Professional Documents
Culture Documents
Тема 24
Тема 24
Утвердження більшовицького
тоталітарного режиму в Україні
Тема 24
Основні дати та події:
1927-1928рр. — хлібозаготівельна криза в СРСР;
1929 р. - Й. Сталін остаточно здобув усю повноту влади в СРСР
1925 р. — призначення генеральним секретарем Центрального Комітету
КП(б)У) Л. Кагановича
1928 р. — призначення генеральним секретарем ЦК КП(б)У С.Косіора
Грудень 1925 р. – XIV з’їзд ВКП(б) – курс на індустріалізацію СРСР початок
індустріалізації
1928 – 1932 рр. – перший п’ятирічний план розвитку господарства;
1927 р. - XV ВКП(б) ухвалив генеральну лінію на прискорену
індустріалізацію
Кінець 1929 р. – перехід до прискореної (форсованої) індустріалізації
ФОРСОВАНА ІНДУСТРІАЛІЗАЦІЯ
Основні поняття:
Індустріалізація – це процес побудови
великого машинного виробництва в усіх
галузях народного господарства.
Надіндустріалізація- прискорена
індустріалізація; адміністративно-
директивний метод управління
промисловістю;
п'ятирічка – план розвитку країни,
розрахований на п’ять років.; командно-
адміністративна система; стаханівський рух.
Здійснення індустріалізації
Індустріалізація відбувалася згідно з розробленим
п'ятирічним планом і пройшла кілька етапів:
ДЖЕРЕЛА ІНДУСТРІАЛІЗАЦІЇ
ВИМОГИ ПЕРЕВИКОНУВАТИ ПЛАН
СТОСУВАЛИСЯ ВСІХ ГАЛУЗЕЙ ПРОМИСЛОВОСТІ
ТА КОЖНОГО РОБІТНИКА ОСОБИСТО
ДИНАМІКА ЗРОСТАННЯ БЮДЖЕТУ ЗА РАХУНОК ПРОДАЖУ
СПИРТНИХ НАПОЇВ
7 6,8
4 1927
1930
3 2,6
1934
2
1 0,5
0
млрд. крб
Завдання:
1.Збільшити промислове виробництво на
180%, сельськогосподарське – на 55%.
2.Важка промисловість повинна була
розвиваться випереджаючими темпами –
230% за 5 років.
3.Сталін висунув ідею «Великого стрибка» -
за 5-10 років догнати Захід, вийшовши
вперед в своєму індустріальному розвитку на
50 – 100 років.
Документ
В лютому 1931 р. Й. В. Сталін
заявив:
завод
Дніпровська інструментальних Харківський
гідроелектростанція сталей у Запоріжжі тракторний завод
- Дніпрогес (1932р.) «Дніпроспецсталь» (1931р.)
(1932р.)
1-го жовтня 1931 року з
механоскладального цеху
Харківського тракторного заводу
виїхав перший трактор СХТЗ 15-
30.
В.Дені, Н.Долгоруков. Гребля
Перший пятирічний план. Дніпрогесу
Я. Ромас.
Ранок першої п'ятирічки.
Соціальні проблеми першої
п’ятирічки:
Проблеми: Як вирішувались:
1. Нестача робочої сили.
1. Ліквідація безробіття,
2. Нестача інженерно- закриття бірж праці
технічних кадрів. (1930 р.)
1929 р. - на
листопадовому пленумі
ЦК ВКП (б) було взято курс
на суцільну прискорену
колективізацію.
Суцільна колективізація –
політика насильницького перетворення
сільського господарства наприкінці 20-
30-х років ХХ ст. на основі
«розкуркулювання» і суцільного
насадження колективних форм
господарства (колгосп) з
усуспільненням селянської власності.
Колективізація сільського
господарства в СРСР – це масове
створення колективних
господарств (колгоспів), що
супроводжувалося ліквідацією
одноосібних господарств,
переданням у колгоспи землі,
худоби, інвентаря.
Курс на колективізацію взято
в грудні 1927р. на 15 з'їзді ВКП(б)
Розглядачи перший п'ятирічний план, більшовики
розраховували, що в кращому разі вони зможуть
колективізувати 20 % селянських дворів (для України це
завдання виражалося в 30%).
Радянські плани розвитку
промисловості спиралися на
те, що держава зможе
дешево купувати зерно у
селян. Це дало б їй змогу як
забезпечувати хлібом
зростаючу робочу силу в
містах, так і продавати його
за кордон, прибутки з чого в
свою чергу йтимуть на
фінансування
індустріалізації.
Колективізація розглядалась як засіб для прискорення
індустріалізації, розв'язання хлібної проблеми, ліквідації
заможного селянства — ворога радянської влади.
колективізацію планувалося
завершити восени 1931 р. -
навесні 1932 р.
Важливим
елементом «розкуркулювання»
розселянювання
колективізації було села
Великий терор
Масові репресії
Сталінські репресії – масові репресії, що
здійснювалися в СРСР в 1930-і – 1950-і роки і звичайно
пов'язані з іменем Й.В. Сталіна, фактичного лідера
Радянського Союзу в цей період.
До цього явища можна віднести чистки в рядах
правлячої ВКП(б), розкуркулення, депортації цілих
етнічних груп і гоніння за підозрілими особами,
всюдисущий контроль за «саботажниками», масові
ув'язнення і розстріли «ворогів народу».
69
Масові репресії
Мета:
знищення будь-якої, навіть потенційної опозиції;
придушення національно-визвольного руху;
знищення старої «партійної гвардії», усіх, хто міг пролити
світло на минуле Й. Сталіна;
переслідування і знищення всіх представників колишніх
політичних партій, заможних верст населення;
зняття соціальної напруги в суспільстві, знищення
«стрілочників» - представників бюрократичного і партійного
апарату, на яких перекладали відповідальність за прорахунки
Сталіна та його оточення.
Причини масових репресій 30-рр. ХХ ст. в Україні
Розкуркулення
Політичні
репресії
1920-1930-х рр. Боротьба з
шкідництвом
Аналогічними до
шахтинської справи стають:
• справа “харківського
Інженери та техніки Донецького вугільного басейну
звинувачувалися: центра” шкідників;
• справа “московського
• в свідомому шкідництві через організацію вибухів на
центра” шкідників;
шахтах;
• справа СВУ;
• в злочинних зв’язках з колишніми власниками шахт; • справа “Трудової
• в закупівлі непотрібного імпортного обладнання та селянської партії”
марнотратстві;
• в порушенні техніки безпеки та КЗПП.
1928 р. – Шахтинська справа
• Репресії проти технічної інтелігенції
• Форсована індустріалізація - «Мы рождены , чтоб сказку сделать былью!»
• Підготовка до стаханівських та інших рухів «соціалістичних чудес»
1930 р. – Cправа СВУ
Репресії проти української інтелігенції
Судили 45 чоловік, а репресували 474
Репресії проти діячів українізації та української культури («бывших»)
Знищення можливих захисників українського селянства
Репресії проти українського селянства
Згортання коренізації. СВУ
Проце́с Спі́лки ви́зволення Украї́ни — показова справа, сфабрикована ОДПУ
Української СРР наприкінці 1920-тих років, яка викривала вигадану антирадянську
організацію серед української наукової та церковної інтелігенції.
Процес відбувся над 45 керівниками і головними діячами СВУ, у будівлі
Столичного оперного театру у Харкові від 9 березня до 19 квітня 1930. Всього
до судового процесу 1930 року залучено 474 осіб, при чому засуджено до
розстрілу — 15, до концтаборів — 192, вислані за межі Української СРР — 87,
засуджені умовно — 3, звільнені від покарання — 124 особи.
Серед звинувачених були провідні учені, письменники та інші
інтелектуали:
Сергій Єфремов,
Володимир Чехівський,
Андрій Ніковський,
Йосип Гермайзе,
Михайло Слабченко,
Григорій Голоскевич
Людмила Старицька-Черняхівська.
Процес СВУ мав політичне завдання:
обґрунтувати переслідування потенційної національної політичної
опозиції;
підготувати ґрунт для подальших нападів на ВУАН та УАПЦ;
поглибити ворожнечу між прихильниками українізації (комуністами й
некомуністами);
політично скомпрометувати політику українізації, пов'язуючи українське
відродження з діяльністю УНР в екзилі і з аґресивним спрямуванням
закордонної політики Польщі та уряду УНР в екзилі;
розгортання нової русифікації Української СРР;
позбавити голосу українські селянські маси напередодні організації
Голодомору.
Згідно з обвинувальним висновком, СВУ ставила собі завдання:
визволення українського народу на всіх просторах його етнографічної
території
заснування самостійної української республіки, яка мала бути
парламентарною і демократичною, з широким правом громадян на
приватну власність.
1931р. – Cправа УНЦ
Репресії проти українських істориків
Арешт і заслання М. Грушевського
Смерть М. Грушевського у м. Кисловодську
«Український національний центр»
неіснуюча «контрреволюційна організація» (складовою частиною якої було оголошено
«галицьку Українську військову організацію»), «викрита» органами ДПУ в 1931.
Організації приписувалася підготовка збройного повстання з метою скинути радянську
владу в Україні і встановити капіталістичний лад у формі УНР.
7 лютого 1932 у цій справі до ув'язнення від З до 6 років було засуджено 50 осіб, близько
30 з них — колишні члени УПСР і УСДРП. У належності до організації були звинувачені
також колишні члени КПЗУ, безпартійні, переважно вихідці з Галичини. В наступні роки
33 із засуджених були повторно репресовані (21 особу розстріляно). Ця справа — один із
значних каральних заходів більшовицького режиму проти видатних представників старої
української інтелігенції, вирішальний етап у згортанні українізації.
Керівником УНЦ «визначено» історика М. Яворського. До справи також був притягнутий
академік М. Грушевський, хоч слідство щодо нього було припинене
У 1988 р. по справі «УНЦ» було проведено додаткову перевірку у повному обсязі, за
результатами якої Верховний суд УРСР кримінальну справу щодо 3-х репресованих
припинив у зв'язку з відсутністю у їхніх діях складу злочину, а решту — 47 осіб —
реабілітовано на підставі Указу Президії Верховної Ради СРСР від 16 січня 1989 р. «Про
додаткові заходи по відновленню справедливості щодо жертв репресій, які мали місце в
період 30—40-х років і початку 50-х років» і т.
Справу «УНЦ» слід розглядати як один із вирішальних кроків у сталінській протидії
«українізації», як етап у винищенні тих інтелектуальних сил (в тому числі й у середовищі
самих комуністів), котрі були носіями національного відродження України. Справа УНЦ
згадується у більшості сучасних українських підручників з історії як приклад
терористичної сутності сталінського режиму.
1930 (1932) р. – розстріл українських
кобзарів
Голодомор 1932-1933рр.
Самогубство М. Хвильового та наркома освіти М.
Скрипника;
Арешт українських кобзарів і лірників і розправа над
ними;
Справа «Української військової організації»
Прийняття закону про покарання членів сімей «ворогів
народу» (виселення у віддалені райони, обмеження в
правах)
1 грудня 1934 р. за ініціативою Сталіна ЦВК і РНК СРСР
прийняли постанову «Про внесення змін у діючі
кримінально-процесуальні кодекси союзних республік»
наступного змісту:
М. Хвильовий М. Скрипник
Жертвами сталінського терору стали відомі
літератори Б. Антоненко – Давидович,
М. Яловий, П. Губенко (Остап Вишня).
Жертви:
•звичайні громадяни;
•члени і керівників
КП(б)У і РНК;
•військовики;
•члени сімей
репресованих.
Найбільші сталінські
репресії сягають у 1936—1938,
коли НКВС очолив Микола
Іванович Єжов.
Цей період в історії став
відомим під назвою
«Єжовщина», або
«Великий терор».
Типові заголовки тодішніх газет
У період 1936 — 1938 відбулися три великих відкритих процеси над колишніми
вищими функціонерами компартії.
Перший Московський процес над 16 членами так званого «Троцкістсько-
Зинов'євського Терористичного Центра» відбувся в серпні 1936.
Другий процес (справа «Паралельного антирадяняського Троцкістського центру») в
січні 1937 пройшов над 17 менш великими функціонерами. 13 чоловік розстріляні, інші
відправлені в табори, де незабаром загинули.
Третій процес у березні 1938 відбувся над 21 членами так званого «Право-
Троцкістського блоку».
Саме чищення 1937 — 1938 років асоціюється, у першу чергу, з ім'ям Єжова
(«Єжовщина»). У цей період вичищені були в тому числі й 2500 співробітників НКВС.
За самими різними звинувачуваннями були
знищені видні діячі революції Бухарін, Троцький,
Зіновєв, Каменєв, Риков та інші.
ЧИСЛО ЖЕРТВ
За даними комісії в 1937-38 роках було
заарештовано по звинуваченню в
антирадянській діяльності 1 548 366 людей,
з них розстріляно 681 692 (тобто в середньому
розстрілювалось 1000 людей в день).
5 грудня 1936 р., в СРСР прийнята нова конституція, яка ввійшла в історію як «Конституція
перемігшого соціалізму».
А ще її називали «сталінська конституція».
Конституція СРСР 1936 року (неофіційні назви: «Сталінська
конституція», рідше - «Конституція перемігшого соціалізму» ) – основний
закон СРСР, прийнятий VIII надзвичайних з'їздом Рад 5 грудня 1936, і діяв до
1977.
Конституція проголосила, що соціалізм в СРСР переміг і в основному
побудований:
•знищена приватна власність на засоби виробництва і
експлуататорські класи, перемогли соціалістичні виробничі відносини;
•економічна основа – планова соціалістична система господарства, що
спирається на соціалістичну власність у двох її формах – державну і
колгоспно-кооперативну;
•усім громадянам надано рівні права:
загальне, рівне і пряме виборче право при таємному голосуванні;
право на працю і відпочинок, матеріальне забезпечення в старості і
хвороби;
свобода совісті, слова, друку, зборів і мітингів;
проголошувалися недоторканість особи і таємниця листування.
Конституція
УРСР
1937 р.
Принципові зміни Конституції
ніскільки не позначалися на системі
реальної влади, тому що контроль над
державою і суспільством продовжував
здійснювати партійний апарат на чолі з
генсеком.
Конституції союзних республік
були розроблені за зразком союзної.
Наприкінці січня 1937 р. XIV з'їзд
рад України затвердив
Конституцію УРСР.
Відбулися також вибори до
Верховної Ради СРСР і Верховної Ради
УРСР. Соціальний, національний,
партійний склад депутатів ретельно
дозувався. Крім того, було "спрощено"
текст виборчого бюлетеня. Така
підготовча робота гарантувала парта
потрібних кандидатів від "блоку
комуністів і безпартійних".
У січні 1937 р. було прийнято й нову Конституцію УСРР, яка
відтепер почала офіційно називатися Українською Радянською
Соціалістичною Республікою, в абревіатурі — УРСР. Конституція
УРСР 1937 р., як і Конституція СРСР 1936 р., багато, в чому
зоставалася декларативною.
Архітектор:
Володимир Заболотний