ІНДУКЦІЯ І ДЕДУКЦІЯ

У НАУКОВОМУ
ПІЗНАННІ
 ІНДУКЦІЯ: ПОНЯТТЯ, ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ

• Індукція (від лат. Inductio - наведення) являє собою сукупність правил, що дозволяють переходити від
конкретного до загального, від знання окремих фактів до знання закону, що лежить в основі цих фактів. Інакше
кажучи, це є рух нашого мислення від часткового, окремого до загального. Особливість індукції як методу
дослідження полягає в тому, що знання, отримані індуктивним шляхом, завжди носять імовірнісний характер.
• Індукція широко застосовується в науковому пізнанні. Виявляючи подібні ознаки, властивості багатьох об'єктів
певного класу, дослідник робить висновок про наявність цих ознак, властивостей у всіх об'єктів даного класу.
• Наприклад, у процесі експериментального вивчення електричних явищ використовувалися провідники струму,
виготовлені з різних металів. На підставі численних одиничних дослідів було сформульовано загальний
висновок про електропровідність усіх металів. Поряд з іншими методами пізнання індуктивний метод відіграв
важливу роль у відкритті деяких законів природи (всесвітнього тяжіння, атмосферного тиску, теплового
розширення тіл та ін.).
Індукція, що використовується в науковому пізнанні (наукова індукція),
реалізується у вигляді таких методів:
• метод єдиної подібності (у всіх випадках при спостереженні якогось явища виявляється лише один спільний
фактор, всі інші — різні; отже, цей єдиний подібний фактор і є причиною даного явища);

• метод єдиної відмінності (якщо обставини виникнення якогось явища та обставини, за яких воно не виникає,
майже в усьому подібні й розрізняються лише одним фактором, що присутній тільки в першому випадку, то
можна зробити висновок, що цей фактор і є причиною даного явища);

• з'єднаний метод подібності й відмінності (являє собою комбінацію двох вищевказаних методів);

• метод супровідних змін (якщо певні зміни одного явища кожного разу спричинюють певні зміни іншого явища,
то звідси випливає висновок про причинний зв'язок між цими явищами);

• метод залишків (якщо складне явище зумовлене багатофакторною причиною" причому деякі з цих факторів
відомі як причина якоїсь частини даного явища, то звідси випливає висновок: причина іншої частини явища —
інші фактори, що складають разом загальну причину цього явища).
• Родоначальником класичного індуктивного методу пізнання був Ф. Бекон. Але
вія трактував індукцію надзвичайно широко, вважаючи її найважливішим
методом відкриття нових істин у науці, головним засобом наукового пізнання
природи"
• Насправді ж вищевказані методи наукової індукції використовуються головним
чином для встановлення емпіричних залежностей між властивостями об'єктів і
явищ, які виявляються в процесі експерименту. У цих методах
систематизовано найпростіші формально-логічні прийоми, які вчені-
натуралісти стихійно використовували в ході будь-якого емпіричного
дослідження.
• З розвитком природознавства стало зрозуміло, що в науковому пізнанні
методи класичної індукції насправді не є такими всеосяжними, як це здавалося
Ф. Бекону та його послідовникам аж до кінця 19 століття.
• Таке невиправдано перебільшене розуміння ролі індукції в науковому пізнанні
дістало назву всеіндуктивізму. Його наукова неспроможність пояснюється тим,
що індукція розглядається ізольовано від інших методів пізнання й
перетворюється на єдиний, універсальний засіб пізнавального процесу.
 ДЕДУКЦІЯ: ПОНЯТТЯ, ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ

• Деду́ кція — метод, який полягає в одержанні часткових висновків на основі знання
якихось загальних положень. Інакше кажучи, це є рух нашого мислення від загального
до часткового, окремого. Наприклад, із загального положення, що всі метали мають
електропровідність, можна зробити дедуктивний умовивід про електропровідність
конкретного мідного дроту (знаючи, що мідь — метал). Якщо вихідні загальні
положення є встановленою науковою істиною, то завдяки методу дедукції завжди
можна дістати вірний висновок.
• Особливість дедукції як методу пізнання полягає в тому, що від істинних посилок вона
завжди веде тільки до істинного висновку.
• У науці Нового часу пропагандистом дедуктивного методу
пізнання був відомий математик і філософ Р. Декарт.
Натхненний своїми математичними успіхами,
переконаний у безпомилковості розуму, завдяки якому
мислення уникає помилок.
• Декарт односторонньо перебільшував значення
інтелектуальної сторони за рахунок емпіричної у процесі
пізнання істини. Дедуктивна методологія Декарта була
прямою протилежністю емпіричному індуктивізму Бекона.
 ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК ІНДУКЦІЇ ТА ДЕДУКЦІЇ

• Метод індукції і дедукції, як і інші методи наукового пізнання використовуються в інформаційно-

аналітичній діяльності. Метод індукції пов`язаний з рухом думки від часткового до загального, від
окремих фактів до загальних причин. Цей метод потребує співвідношення різних явищ і встановлення
їх спільних і відмінних рис. Метод дедукції - послідовний вивід теоретичних положень з інших, які вже
були відомі. Тобто це рух думки від загального до часткового. Прикладом використання цих методів
можуть бути порівняння ситуації, яка склалась у розвідувальній країні з подібними явищами, які вже
відбувались раніше, і використовуючи метод аналогії прогнозування розвитку обставин.
• Справжня наука можлива лише на основі абстрактного мислення, послідовних міркувань дослідника у
вигляді суджень і висновків. У наукових судженнях встановлюються зв´язки між предметами чи
явищами або між їхніми певними ознаками. Шлях до судження проходить через безпосереднє
сприйняття предметів чи явищ, а також їхніх зв´язків. У наукових висновках одне судження змінюється
іншим: на основі вже існуючих висновків робляться нові.