Проблема самотності і старості: «Як погано на

старості лишатись на самоті,

особливо, коли ти смертельно
хворий і немає , кому подати
навіть склянку води...»
Лейтмотив твору - опис важкого шляху
старого до зачинених дверей, очікування
батьком повернення сина.
«Я не Мцирі, любий хлопчику, та моя
любов до землі своїх предків
незнищенна. Я страшенно люблю її
степ і гори, її небо, схід і захід сонця,
пил її доріг. І буду любити до
останнього подиху. І хотів би, щоб
моє змучене тіло було поховане в
рідній землі»
«Тоді я міг втопитись, та все одно
вигріб на берег. І зараз я доповзу і
відчиню двері, хай там що. Ти тільки
не йди, синку. Я обов'язково дійду і
відчиню тобі двері. Я ніколи не мав
богатирської сили, але завжди
відзначався впертістю характеру, а
сила волі, мій хлопчику, щось таки
важить...".
«Він був старий і тяжко
хворий»→ спрага → «Есфете,
хлопчику мій, де ти? —
кликав сина» → пролунав
дзвінок → упав на підлогу і
знепритомнів → марення.
Спрага → спогади про матір,
дитинство → у батька у
візку — шлях додому →
«море, як і життя, не
прощає легковажності й
помилок» →
зустріч Я-дорослого з Я-дитиною →
юне кохання до Еміне → повернення з
війни. Особливий відділ. Наказ
прямувати до Середньої Азії →
непослух. Порожнє рідне село. Наказ
→ Середня Азія. Переховування.
Пошуки рідних. Розповідь Абляким-
аги: нічний візит озброєних людей,
місяць у вагоні, спецпоселення.
Смерть рідних,
вивезення ЕМІНЕ до
Німеччини → пошуки
роботи → донос.
Арешт. Допити.
Звинувачення. Смертну
кару замінили на 25
років каторжних робіт
→ етап на Колиму.
Табір → смерть
Сталіна. Повернення.
Пошуки роботи →
зустріч із товаришем-
зрадником → робота в
геологорозвідувальній
експедиції.
Старий пригадує той жах, як у нього
на очах змія пожерла ластів’ят у
гнізді. Безпомічні й ще голі
пташенята прийняли за матір
гадюку, яка підповзала їх
проковтнути. Змія переростає у
символ розправи режиму над
кримськотатарським народом 1944
року: «Вони проковтнули вас!».
Садист-слідчий з надзвичайно довгою шиєю і маленько
головою.
Згадуючи фронт і бойових побратимів, Бекир знову
подумки повертається до образу свого ката, схожого
на змію:
«А Гюрза, мабуть, не воював,
ховався в тилу і душив невинних
людей. Як би я хотів опинитися з
ним у рукопашному бою. З яким би
задоволенням я всадив у нього
штик і розплющив прикладом його
зміїну голову».
Зустріч з ЕМІНЕ→ розповідь про
гірку долю Еміне → одруження.
Народження сина → «якби ти
була поруч, я б не був таким
нещасним» → повторний дзвінок.
Спогади про сина. Поїздка до
Криму — черговий душевний біль
→ «чи знав я щастя? важко
сказати. Та й хто може
похвалитися своїм щастям? У
життя стільки всього намішано:
і радості, і печалі...» → «в очі
вдарило яскраве світло...».
«Що таке для людини вода, дізнався на
фронті, у катівнях КДБ і в пустелі. Крапля
води дорожча за золото, коли її нема».
Але людина створена
не для поразки.
Людину можна
знищити, а здолати
не можна.
Ернест Хемінгуей
ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

НАПИСАТИ ПРОДОВЖЕННЯ

ВІД СЛІВ:
«в очі вдарило яскраве світло...».