ц а р го

и
Л л ьн о
о н а
а ц і у х у
н д
125
Люблю тебе, мій рідний краю,
Мов до матусі я горнусь,
Ридаєш ти – і я ридаю,
Смієшся ти – і я сміюсь. Щерба І.І.
 Навчався у парафіяльній школі, а 1915 року склав іспит за
чотири класи середньої школи. Писати почав дуже рано.
Його перший вірш з'явився ще в 1912 році в будапештській
газеті «Неділя», яка видавалася народною мовою. Будучи в
Будапешті на лікування в роки першої Світової війни,
навчався у торговій академії. Після війни одержав посаду
бухгалтера в Будапештському банку. Та зов рідної землі не
дав майбутньому поетові залишитися там надовго. Він
повернувся з родиною на Закарпаття.
В роки першої
світової війни

1918-1919
 Василь Гренджа-Донський прагнув оспівати славну минувшину, щоб тим
будити, зміцнювати свідомість та гордість свого народу. Одним з кращих епічних
творів автора можна вважати «За волю Срібної Землі». Однак першим та
найбільш вдалим історичним епосом В. Гренджі-Донського є «Червона скала».
Написаний він на основі народного переказу про князя хустського замку Богдана.
Провідна ідея поеми – «єдність усіх руських земель у боротьбі з татарами».
Всебічність творчої натури В. Гренджі-Донського засвідчена і його драматичним
доробком. Він написав п'єси «Сиротина», «Останній бій», «На зеленій
Гуцульщині».
 У 1993 році в Ужгороді вийшла праця дочки поета, Зірки
Гренджа-Донської „Ми є лишень короткі епізоди…”: Життя і
творчий шлях В. Гренджі-Донського”.
„Те, що зробив Гренджа-Донський як письменник на
Закарпатті, – писала дочка поета, – назавжди залишиться
невід'ємною складовою культурного надбання українців”.
До цих слів важко ще щось додати.

Дочка Зірка у США зуміла впродовж десятиліття (1981-1992) видати за сприяння діаспори впорядковані нею 12 томів.
 У наш час кожен українець знає пісню „Пливе кача по Тисині“. Багато дослідників
вважають, що автором цього поетичного твору є В. Ґренджа-Донський, який на
початку 1923 року в Ужгороді подав його до збірки „Квіти з терням“. Любов до рідної
землі, тривога перед її окупацією, туга матерів за синами, що кладуть голови на
чужині, такими мотивами пройнятий вірш „Пливе кача по Тисині“.
До першого тому й увійшла поетична збірка «Квіти з терням» («Квіти з терньом») з її
уславленою «Плине кача». Автор слів віднайдений. Хто ж написав музику, що стала
також народною? Наразі можу лише припустити, що автором її є також закарпатець
піаніст, диригент і композитор Дезидерій Задор. Власне 1944 року він видав збірник
«Народні пісні підкарпатських русинів» і там була пісня «Плине кача» на слова
Василя Ґренджі-Донського.
Співець Карпатської України

Трагедія Карпатської України в 1938-39 роках не оминула і В.

Гренджу-Донського. 17 березня 1939 року угорські завойовники
заарештували його. Але йому вдалося вийти з в'язниці.
Перебравшись нелегально через кордон, він замешкав у
Братіславі. В. Гренджа-Донський, хоч і жив за межами Закарпаття,
сердцем завжди був із рідним краєм. Та ще довгі роки не
вдавалося йому розкішні, пречудові гори…
 „Улюбленою моєю темою, - писав митець у 1935 р.,- є героїчна
доба 1918-1919 рр., і я завжди туди повертаюся, щоб на моїй
скромній бандурі співати святий бунт і черпати сили далі... Моїм
єдиним і найсвятішим завданням є цілою силою українізувати й
то чим скоріш, поки нам ще шиї не викрутили”.
1938 року «Свобода» перетворилася на всеукраїнський
щоденник «Нова Свобода». Засновниками були А. Волошин і Ю.
Ревай; відповідальними редакторами працювали Ф. Ревай, а з
кінця січня 1939 року В. Гренджа-Донський.
Газета підтримувала послідовну проукраїнську позицію та
опиралася русифікації, яку проводило на Закарпатті впливове
Товариство імени Олександра Духновича.

1938-1939
 В. Ґренджа-Донський, живучи у час духовної смерті свого
народу, творчістю намагається воскресити його, підняти на
боротьбу за волю. Його бачення щодо вирішення цієї
проблеми знаходимо в рядках вірша «Вихор душі»:

Треба з огнем бурі, тучі Ой високі гори, як під вами сумно:

наше горе стерти – Зірниця не зійде, сонечко не
щоб ми встали і воскресли блисне,
з духової смерти! Бо під нашим небом чорна хмара
висне,
Бо під нашим небом чорна хмара
висне,
А щоб розійшлися, дочекати трудно

Літературна спадщина В.Ґренджі-Донського

досить об’ємна: за підрахунками його дочки і ретельної
дослідниці його творчості – З. ҐренджіДонської, вона
нараховує „понад 1000 поезій, 13 поем та віршованих
оповідань, 6 повістей, понад 50 оповідань, спомини та
документальні матеріали з історичних подій 1938-39 рр.,
біля 30 драматичних поем та п’єс, п’єсок та сценок, 38
радіосценок, біля 25 оповідань...”
 У прощальному слові влучно сказав про свого побратима
письменник Августин Штефан:

«Жив, працював і страждав недаремно! Переслідуваний

угорцями, що окупували Закарпаття, він пізнав тюрми та
концтабори. Утік до сусідньої країни, урятувавшись від
смерті, але свободи для творчості не спізнав, бо й там нею
не давали дихати на повні груди. А він інакше не вмів і не
хотів».
 Автор барельєфу та малюнка

Заслужений художник України (2002). Лауреат Національної премії ім. М.

Островського (1989), лауреат обласної премії ім. Д. Вакарова. Член
Національної спілки художників України (1984), Національної спілки
журналістів (1996) та Національної спілки дизайнерів (2006).

„За наказом грати я не вмію

І не буду вміти, знайте всі!
Звуки з гори прямо в серця сію
Не була б то пісня із душі.” БЕЛЕНЬ МИХАЙЛО
УЗОШ І-ІІІ ст. №6
(„Сопільник”)
ім. В.С.Гренджі-Донського
 Слава Україні !

Слава українцям !
Смерть ворогам !