Аристотель

про політику,
державу і
політичну
справедливіст
ь
Держава за Аристотелем
• Держава, за Аристотелем, є продуктом природного розвитку. Людина за
своєю природою істота політична, й лише в державі завершується ця ґенеза
політичної природи людини.
• Основною ідеєю трактату «Політика» є ідея всезагального блага, в
контексті якого філософ і подає соціально-політичне вчення: ідеальна
держава відповідає уявленням Аристотеля про справедливість і, на його
думку, допомагає громадянам досягти блага. Аристотель вважав полісом
певним чином організовану спільноту людей, тобто:

«Поліс – це перш за все люди, а вже потім матеріальні блага та

інституції»
 Форма правління
• Найкращою формою правління для Аристотеля виступала «політія», держава, що
складалася б із «середніх» людей. У майні – середній достаток, у владі – «середній клас».
Подібна соціальна диференціація була необхідна для того, щоб не було зазіхання на майно
багатших із боку бідних та заздрості в суспільстві до заможних.

‘‘Середній прошарок становить значну кількість

і користується більшим впливом порівняно з
обома крайніми верствами населення»
«Політика»
• Аристотель починає свою
«Політику» з наголошення на
винятково важливу роль держави.

‘‘Держава є найвищою спільністю,

вона і в будь-якій дії спрямована на
найблагородніше благо»’’
Державний устрій

• Аристотель став першим

мислителем, що спромігся
чітко схарактеризувати і
обґрунтувати право та закон
та разом із теорією
розподілу трьох гілок
влади, тим самим заклавши
основи конституційно-
правової держави.
«Конфлікт» із
Платоном
• Філософ пише про види правлінь,
починаючи свій огляд із аналізу та глибокої
критики теорії Платона. Аристотель
наголошує на тому, що подібний проект є
тяжким для реалізації. Він критикує відміни
інституту сім’ї та спільність дітей у
суспільстві. Також, він критикує Платона у
положеннях стосовно власності. За словами
Аристотеля, «сім’я є природно посталим
спілкуванням». А отже, Платон «йшов проти
природи», стверджуючи у своїй концепції
держави про необхідність переформатування
існування родини.
Розмір держави

• Цікавим є погляд Аристотеля на необхідні розміри держави. Держава має

бути достатньо великою, аби мати змогу себе захистити та задовольняти
власні потреби, але вона не має бути надто велика для конституційного
правління, адже великим містом ніколи не вдається керувати вдало. Але тут
можна зауважити, що навіть на момент написання трактату «Політика»
місто-поліс вже застаріло. Час, про який іде мова, є часом загарбань
Македонією полісів Греції, тоді поліси було неспроможними щось подіяти
із власним загарбанням.
Правильна форма правління
В політії – найкращій формі правління за Аристотелем – править більшість в інтересах загального
блага. Всі інші форми, за описом філософа, мають відхилення від цієї «ідеальної» форми правління.
Ознаками політії є: правління більшості, обрання шляхом голосування, торгівці та ремісники
позбавлені політичних прав (чому, до речі, Аристотель в «Політиці» присвячує багато часу – адже,
торгівля не є природнім шляхом збагачення), майновий ценз на правлячі посади, переважання у
суспільстві середнього класу.

‘’Правильними формами правління є ті, в яких правитель

піклується про добробут людей, неправильними – де правителі
піклуються лише про власні блага’’
 • ‘’Люди завжди намагаються в першу чергу
вдосконалити те, що належить їм
особисто’’

• Саме ця проблема, на думку Аристотеля, є однією з

найбільших у людській сутності та часто заважає та
негативно впливає на навколишній світ
Громадянство

• У «Політиці» філософ робить чітку диференціацію між вільними громадянами

полісу та безправними рабами. Ті, хто були громадянами полісу, мали право
брати участь у суспільному житті, мали права та привілеї, тоді як раби та осілі
чужоземці та були позбавлені права брати участь у політичному житті полісу.
• Громадянами полісу ставали, як правило, через своє народження, також ті, хто
брав активну участь у громадському житті полісу. Водночас не можна
стверджувати, що громадянином полісу обов’язково вважали уродженця тієї
території, адже первинними ознаками громадянина мали бути етичні
принципи – «свобода, статки й чеснотливість». Їх наявність визначає
притаманність людині знань, розуму, свободи та силі волі.
Свобода
• ‘’Первинними
ознаками громадянина
мали бути етичні
принципи – «свобода,
статки й
чеснотливість’’
Громадяни

• Аристотель визначав громадянина, як

індивіда, що бере участь в суді та
управлінні, тобто в політичному житті
(«громадянином у загальному розумінні є
той, хто бере участь в управлінні й чинить
послух»). Для Аристотеля, землероби та
торгівці не значимі, важливими є воїни та
члени правлячого стану.