Гострі та хронічні, одонтогенні

та неодонтогенні лімфаденіти
ЩЛД
Гапонов Ілля, 41-А
Лімфаденіт
– гостре або хронічне запалення
лімфатичного вузла, яке часто буває
сполученим з лімфангоїтом. Ураження
лімфатичних вузлів у більшості випадків
має вторинний характер та є наслідком
запального процесу, який розвивається у
ЩЛД. Частота лімфаденітів, за даними
нашої клініки, у щелепно-лицевому
стаціонарі коливається від 6% до 21,3% від
загальної кількості хворих, а на
амбулаторному прийомі складає 5-7%.
Вікові особливості
лімфатичної системи голови
та шиї у дітей
 Розрізняють поверхневі та глибокі лімфатичні вузли,
розташовані у регіоні голови та шиї. Серед них
визначають лімфовузли щічні, привушні та
піднижньощелепні, локалізовані біля внутрішнього
кута ока, поблизу інфраорбітального отвору, у
верхньому відділі носогубної борозни, під щічним
м’язом (на лінії, яка поєднує кут рота з вушною
раковиною). На зовнішній поверхні тіла нижньої
щелепи та попереду прикріплення жувального м’язу
розташовані піднижньощелепні лімфатичні вузли.
Привушні поверхневі лімфатичні вузли знаходяться
попереду зовнішнього слухового проходу, під
привушно-жувальною фасцією. Глибокі лімфовузли
розташовані між часточками привушної слинної залози
на рівні мочки вуха. Позаду кута нижньої щелепи
лімфовузли прикриті привушною залозою. Завушні
лімфовузли знаходяться у ділянці соскового отвору.
Піднижньощелепні лімфовузли (передні, серединні,
задні) локалізуються нижче та медіальніше від кута
щелепи, у ложі піднижньощелепної слинної залози.
Підборідні лімфовузли розташовані у трикутнику між
передніми черевцями m. digastricus та під’язиковою
кісткою. Лімфовузли язика знаходяться у його товщі.
Класифікація лімфаденітів щелепно-лицевої ділянки та
шиї

I. Неспецифічні.
 Гострі:  Хронічні:
 Серозні;  Гнійні;
 Гнійні;  Гіперпластичні;
 Загострені хронічні.
Класифікація лімфаденітів щелепно-
лицевої ділянки та шиї
II. Специфічні
 За глибиною розташування розрізняють  За характером первинного інфекційного
лімфаденіти: осередку розрізняють лімфаденіти:
 Глибокі;
 1. Одонтогенні;
 Поверхневі.
 2. Неодонтогенні
 За локалізацією лімфаденіти бувають:
 Підщелепні;  Тонзилогенні;
 Підпідборідні;  Риногенні;
 Надщелепні;  Отогенні;
 Щічні;
 Дерматогенні;
 Привушні;
 Травматичні
 Защелепні.
Клінічна картина лімфаденітів у дітей

 Частіше виникають лімфаденіти підщелепних лімфовузлів. До 6-річного віку

переважно розвивається лімфаденіт неодонтогенний. Чим молодша дитина, тим
швидше проявляються клінічні ознаки хвороби, тим більш тяжкий її перебіг. На
останній впливає також соматичний стан дитини.
Гострі лімфаденіти
 Легка уражуваність тканин ясен, пухка слизова оболонка створюють умови для
проникнення інфекції у лімфатичну систему при відсутності видимих причин.
Локалізація лімфаденітів у дітей менше залежить від локалізації первинного
осередку. Клінічний перебіг торпідний, що пояснюється недосконалістю специфічної
реактивності організму, нерідко сапрофітним характером збудника. Початкова стадія
гострого лімфаденіту характеризується розширенням судин, набряком та клітинною
інфільтрацією тканин лімфовузла, внаслідок чого він збільшується. Досить швидко
серозне запалення змінюється на гнійне, для якого характерна поява ділянки некрозу
лімфоїдно-ретикулярної тканини з вираженою дифузною клітинною інфільтрацією.
Потім ділянка некрозу піддається ферментативному розплавленню з утворенням
порожнини. Остання заповнена тканинним детритом та відокремлена валом
грануляційної тканини. З’являються ознаки періаденіту. Розплавлення капсули
лімфовузла сприяє поширюванню інфекційно-запального процесу за його межі.
 Недосконалість тканинного бар’єру сприяє швидкому переходу однієї нозологічної
форми захворювання в іншу: серозний лімфаденіт – гнійний лімфаденіт – періаденіт
– аденофлегмона. Загальні реакції у дітей часто випереджають розвиток місцевих
запальних ознак.
 Гострий серозний
лімфаденіт
 Дитина скаржиться на появу болючої «кульки» під шкірою в
одній з анатомічних ділянок. Нерідко цьому передують травма,
різні запальні процеси, оперативні втручання. Загальний стан
дитини задовільний. Температура тіла нормальна чи
субфебрильна. Гематологічні та біохімічні показники без
суттєвих відхилень.
 Уражений лімфовузол контурується у вигляді невеликої
округлої відокремленої припухлості. Шкіра над ним не
змінена, збирається у складку. Пальпаторно визначається
рухоме, слабо болюче утворення овоїдної форми, еластичної
консистенції, діаметром 2-3 см. При ураженні підщелепних
лімфовузлів може з’явитися біль при ковтанні, привушних
лімфовузлів – біль при широкому відкриванні рота. У
порожнині рота виявляється одонтогенний осередок інфекції
(періодонтит, альвеоліт, періостит та ін.). При неодонтогенних
лімфаденітах осередок інфекції може локалізуватися на шкірі,
слизовій оболонці, у мигдаликах.
 Слід пам’ятати, що гострий серозний лімфаденіт у дітей,
особливо молодшого віку, дуже швидко (через 2-3 дні)
переходить у гнійну форму.
 Якщо серозне запалення не переходить у гнійний процес, то
вузли зменшуються у розмірах, болючість їх зникає. Впродовж
2-3 тижнів вони набувають свою звичайну форму та
консистенцію.
Гострий гнійний
лімфаденіт
 З’являється пульсуючий біль у ділянці ураженого лімфовузла,
який пояснюється формуванням абсцесу у відносно
замкненому просторі. Останній відокремлений досить
щільною капсулою, що веде до швидкого зростання
внутрішньотканинного тиску, перерозтягуванню капсули. В
той же час капсула обмежує розповсюдження інфекційно-
запального процесу, зменшує всмоктування мікроорганізмів,
токсинів та продуктів тканинного розпаду. У зв’язку з цим у
таких хворих порівняно рідко спостерігається виражена
інтоксикація.
 Загальний стан задовільний. Температура тіла звичайно не
перевищує 380С. Спостерігається помірний нейтрофільний
лейкоцитоз.
 Місцево визначається припухлість тканин однієї з
анатомічних ділянок. Шкіра над ураженим лімфовузлом
гіперемована, напружена. Пальпаторно виявляється різко
болюче утворення округлої форми, щільно-еластичної
консистенції, може визначатися позитивний симптом
флюктуації. З розвитком періаденіту чіткість контурів
осередку зникає, з’являється інфільтрація прилеглих тканин,
обмеження рухомості інфільтрату. При розплавленні капсули
лімфатичного вузла гній проникає в оточуючу клітковину, що
веде до виникнення аденофлегмони. Характер
функціональних порушень залежить від локалізації
ураженого лімфовузла. В загальному аналізі крові
відмічається типова картина зсуву лейкоцитарної формули
вліво. За розробками нашої клініки, загальний аналіз крові є
інформативним тестом при диференційній діагностиці
гнійного та серозного лімфаденітів. Нами виявлено, що
показники індексу співвідношення лімфоцитів та моноцитів
(ІСЛМ) у дітей віком 6-12 років у 1,5-2 рази вищий при
серозних формах, а показники ІСНЛ (нейтрофіли /
лімфоцити) – навпаки у 2 рази нижчій, ніж при гнійних
Хронічні лімфаденіти

 Зустрічаються у дітей досить рідко. Внаслідок багаторазового інфікування

лімфатичного вузла розвивається запальна гіперплазія його тканин. Лімфовузол
ущільнюється та збільшується. Хронічний неспецифічний лімфаденіт частіше
розвивається у підщелепній та шийній ділянках. Загальний стан не порушується,
температура тіла нормальна. Лімфовузли збільшені, слабоболючі, рухомі. Нагноєння
має місце рідко. У процесі хронічного запалення лімфовузли руйнуються та
заміщуються грануляційною тканиною. При виникненні загострення процесу
спостерігається перфорація шкіри, утворення нориць.
 Хронічний
гіперпластичний
лімфаденіт
 Характеризується невираженою
гострою стадією, що пояснюється
особливостями мікрофлори, зокрема,
її слабою вірулентністю. Загальний
стан задовільний, температура тіла,
склад крові, сеча – у межах норми.
Запалені лімфовузли збільшені, досить
рухомі, з чіткими та рівними
контурами, щільно-еластичної
консистенції, болючі при пальпації.
Шкіра над ними не змінена у кольорі,
береться у складку, ознаки періаденіту
відсутні. Хронічний запальний процес
у лімфовузлі має хвильоподібний
перебіг, періоди загострення
чергуються з періодами ремісії.
Хронічний гнійний
лімфаденіт
 Присутні ознаки періаденіту:
лімфовузол втрачає чіткість контурів,
болючий при пальпації, шкіра над ним
гіперемована, погано збирається у
складку (з нею спаяний лімфовузол чи
пакет лімфовузлів). Тут може
визначатися осередок розм’якшення,
флюктуація. Загальний стан може бути
середньої важкості, температура тіла
до 380С. Може спостерігатися
лейкоцитоз, збільшена ШОЕ,
підвищення рівня С-реактивного
білку.
Хронічний специфічний лімфаденіт

 Частіше має туберкульозну чи актиномікотичну природу. Спочатку нагадує клінічну картину

підшкірної мігруючої гранульоми. Пізніше актиномікотичний лімфаденіт характеризується
торпідним перебігом, більше схильний до нагноювання та утворення свищів. Визначається
щільна інфільтрація оточуючих тканин; з нориці виділяється рідкий кришкуватий гній. У
подальшому в центрі осередку спостерігається розм’якшення, шкіра над ним витончується та
набуває синьо-багрового кольору. Періоди ремісії змінюються періодами загострення запальних
явищ. Внутрішньошкірна проба з актинолізатом позитивна. Відділення з нориць утримують
велику кількість друз актиноміцетів. Характерною особливістю актиномікотичного лімфаденіту
є відсутність позитивного ефекту від звичайної терапії. Туберкульозний лімфаденіт
характеризується відсутністю видимої причини, повільним торпідним перебігом,
довготривалим субфебрилітетом. Може спостерігатися двобічне ураження (частіше шийних
лімфовузлів). Лімфовузли повільно збільшуються, з’єднуються один з одним у так звані пакети,
утворюючи щільні конгломерати з бугристою поверхнею. Характерна позитивна реакція Манту,
стерильний гній. При рентгеноскопії можна виявити зміни у легенях. У пунктаті лімфовузла
ураженого туберкульозом виявляються гігантські клітини Пірогова-Лангханса.
Лімфаденіти у дітей
Диференційна діагностика
гострих лімфаденітів:

 Сіалоаденіти;
 Паротити;
 Одонтогенні абсцеси та флегмони;
 Кісти м’яких тканин ЩЛД;
 Специфічні лімфаденіти;
 Лімфлогрануломатоз, лімфолейкоз.
 Диференційна діагностика хронічних лімфаденітів проводиться з гострими та
хронічними сіалоаденітами, доброякісними пухлинами, лімфогрануломатозом,
метастатичними ураженнями лімфовузлів, туберкульозом лімфатичних вузлів
Лікування лімфаденітів у дітей
 Лікування гострих лімфаденітів
здійснюється за тими ж принципами,
що і лікування гострих запальних
захворювань м’яких тканин.
Враховуючи, що більшість
лімфаденітів є вторинними
процесами, насамперед необхідно
виявити та усунути первинний
осередок інфекції. Паралельно
проводять лікування ураженого вузла.
 У разі серозного запалення
застосовуються фізіотерапевтичні
процедури (фонофорез
гідрокортизону, електрофорез 5%
розчину димексиду з антибіотиками,
УВЧ), компреси з димексидом,
гіпотермію, новокаїново-
антибіотикові блокади лімфатичного
вузла та блокади вегетативних
гангліїв шиї.
Лікування лімфаденітів у дітей

 У разі гострого гнійного запалення  Хронічний гнійний лімфаденіт

застосовується розтин абсцесу з одночасним лікується як і гострий гнійний,
видаленням розплавленого лімфатичного вузла.
Але перевага віддається таким способам хронічний гіпертрофічний - шляхом
хірургічного лікування, які дають найкращий видалення лімфатичного вузла (якщо
косметичний результат (прокол абсцесу, курс консервативного лікування
прошивання абсцесу модифікованою голкою виявляється неефективним).
Дешана та ін.). Після розтину абсцесу
призначають фізіотерапевтичні процедури –
електрофорез з антибіотиками, ферментами.
УВЧ, УФО. При гострих неодонтогенних
запаленнях лімфовузлів, які супроводжуються
загальною запальною реакцією організму,
доцільне призначення антибіотиків, які
накопичуються у м’яких тканинах (ампіцилін,
цефазолін) у вікових дозах. При гострих
одонтогенних та хронічних формах
лімфаденітів при задовільному загальному
стані використання антибіотиків вважається
недоцільним.
Дякую за увагу