Ömer Seyfettin

Hurriyet bayrakları
Короткий аналіз

Події розгортаються у другу річницю молодотурецької революції. Спостерігаючи за святкуваннями, герой

заявляє, що «1908 рік — це фальшива, штучна і бідна революція, тож якої нації, чиї це святкування?» Далі
в історії розповідається про його поїздку до Разліка, села на південному заході Болгарії, під час якої його
супроводжує лейтенант. Дві постаті по-різному думають про османський ідеал. За словами лейтенанта,
молодотурецька революція - найсвятіше національне свято османського народу, який складається з арабів,
албанців, греків, болгар, волохів, сербів, євреїв, вірмен і турків.
Головний герой, однак, стверджує, що неможливо об’єднати різні спільноти; для
нього називати всіх цих людей османами є хибним, оскільки вони представляють
нації, які природно відокремлені одна від одної через відмінності в їхніх мовах,
національних тенденціях, традиціях та ідеалах. Тому їх не можна об’єднувати
під одним прапором. Коли герой і лейтенант наближаються до болгарського села,
вони бачать червоні прапори свободи. Приїхавши в село, вони бачать, що це не
прапори, а червоні перці, повішені на мотузці. Розчаровані, двоє залишають
село. Здивування головного героя виявляється, коли він заявляє, що «ці гарячі, як
отрута, червоні перці здалеку здаються дуже чарівними червоними прапорами
свободи, так що тому, хто їх бачить, хочеться закричати від цієї радості».
Червоний перець тут зрештою вказує на неможливість прийняття османізму як
політичної стратегію.
Автор вважає, що турецький народ не має
націоналістичних ідеалів порівняно з
балканськими націоналістами, які замість
червоних прапорів вивішують червоний перець.
Наприкінці оповідання між двома персонажами
виникає спільне пробудження через обговорення
поразки османізму через відсутність
націоналістичних ідеалів і територіальних втрат
Головні герої
Офіцер, грецький готельєр, болгарський селянин і його дружина

Локації
Події в повісті відбуваються в Демірхісарі, Кумайбалі та Разліку в Болгарії.

Оповідач
Події розповідаються від першої особи з точки зору героя

Мова
Aвтор використав зрозумілу та просту мову, наближену до повсякденної розмовної мови.
 У цьому уривку можна прочитати опис входження османськиї військ на
Балканські землі
Sahipleri bu diyara yeni gelmiş hâkim yabancılar gibi
önlerinden geçen sırma cepkenli Türk delikanlılarına
gülümseyerek bakıyorlardı. Binbaşı —kır saçlı, esmer ve
saf çehreli bir adam— beyaz atının üzerinde şaşırmış bir
gelin gibi sallanarak ve önüne bakarak gidiyor, arkasından
dörder dörder gelen ezeli acemiler, amirleri gibi önlerine
bakarak, mızıkanın çaldığı;
Ordumuz etti yemin,
Titredi hak ü zemin.
Власники крамниць дивилися й усміхалися молодим
турецьким чоловікам у плетених золотом піджаках,
що проходили перед ними, наче іноземні господарі,
які щойно прибули до цієї країни. [...] Майор —
чоловік із сивим волоссям і смаглявим простим
обличчям — гойдався на своєму білому коні й не
зводив очей із землі, як розгублена наречена, а
позаду нього в шеренгах по четверо йшли нові
призовники, дивлячись вниз, як їхній командир, і
повторюючи пісню, яку грав оркестр:
“Як наше військо давало урочисту присягу,
Земля, земля тремтіла”
Данний діалог виражає головну ідею конфлінкту головного героя — Що це за державне свято? Свято якого народу?
та офіцера, що полягає у безглуздості османської ідеології — Османської нації...
— Коли ви кажете османська нація, ви маєте на увазі турків?
— Ні, ні в якому випадку... Усіх османів...
— Hem bu nasıl milli bayram? Hangi milletin bayramı?— Osmanlı У темно-чорних очах молодого лейтенанта ніби спалахнув вогонь
milletinin... фанатизму. Він виглядав як мусульманин давніх часів, релігію якого
— Osmanlı milleti demekle Türkleri mi kastediyorsunuz?— Hayır, зневажали. Я вирішив не починати прямо, а сплутати його
asla... Bütün Osmanlıları.... емоційну логіку з раціональними питаннями:
Genç mülazımın koyu siyah gözlerinde sanki bir taassup ateşi parladı. — Хто такі всі Османи? — Дивне питання! Араби, албанці, греки,
Dinine küfür edilmiş bir evvel zaman Müslümanı gibi bakıyordu. Birden болгари, серби, влахи, євреї, вірмени, турки... Одним словом, усі...
başlamayarak aklî sualciklerle onun hissi mantığını şaşırtmaya karar — Тобто це всі один народ?
verdim: Без сумніву...
— Bütün Osmanlılar kimlerdir?— Tuhaf sual! Araplar, Arnavutlar, Я знову засміявся.
Rumlar, Bulgarlar, Sırplar, Ulahlar, Yahudiler, Ermeniler, — Але я сумніваюся.
Türkler...Hasılı hepsi... - Чому?
— Bunlar demek hep bir millet?— Şüphesiz... — Скажіть, а вірмени — не нація?
Tekrar güldüm. Він на мить замовк. Він нерішуче відповів:
— Fakat ben şüpheleniyorum. – Так, це нація.
— Niçin?— Söyleyiniz Ermeniler, bir millet değil midir? — Албанці теж нація?
Biraz durdu. Tereddütle cevap verdi: — Албанці теж.
— Evet bir millettir.— Arnavutlar da bir millet?
- А болгари?
— Arnavutlar da.— Ey Bulgarlar?
- Болгари теж..
— Bulgarlar da..— Sırplar?
— Серби?
— Tabii Sırplar da.
— Звичайно, і серби.
 Данний уривок діалогу також яскраво демонструє ідеологічну поразку
османізму, який не здатен прийняти ідею незалежністі та самобутності

— Körsünüz azizim, bakar körsünüz. Nafile zahmet edip bakmayınız.
Hakikatler görmek istidâdı sizde yok. Hâlâ şüphe mi ediyorsunuz? Evet
bunlar hürriyet bayraklarıdır. Şu dağ başında kaybolmuş Osmanlı-Bulgar
köycüğü On Temmuzu takdis ediyor. İnanmıyor musunuz? Onlar Osmanlı
değil midir? Yarın Osmanlı vatanına düşmanlar hücum ettiği vakit sizden
evvel onlar koşacaklar, Osmanlılık namına kanlar dökecekler, Osmanlılığı
kanlarıyla kurtaracaklar...Kendimi tutamadım:
— Bu Bulgarlar ha?..— Evet bu Bulgarlar! Bunlar en sadık Osmanlılardır.
Komitacılarla hiç münasebetleri yoktur. Komitacılardan nefret ederler. On
Temmuzu en mukaddes bir gün bilirler. Fakat siz müteassıpsınız.
İnanmazsınız. Hâlâ akılsız ve cahil babalarımız gibi: "Domuz derisinden
post, gavurdan dost olmaz..." der, medeniyetin, büyük yirminci asırın
doğurduğu insaniyet, uhuvvet, müsâvât fikirleriyle eğlenirsiniz. Bütün
Osmanlıların kardeş olmalarını kabul edemezsiniz. İşte bakınız, ufacık bir
köy bugünü kırmızı bayraklarla tebcil ediyor. Kimbilir, akşam bu büyük
günün şerefine nasıl eğlenecekler, nasıl içecekler ve "Yaşasın Osmanlılık,
kahrolsun nifak!" diye bağıracaklar..
- Ви сліпі, бачите, ви сліпі. Не намагайтесь це осмислити. Ви не маєте здатності
бачити правду. Все ще сумніваєтеся? Так, це прапори свободи. Османсько-
болгарське село, загублене на вершині цієї гори, святкує 10 липня. Ви не вірите?
Хіба вони не османські? Завтра, коли вороги нападуть на батьківщину
Османську, вони побіжать перед вами, проллють кров в ім’я Османської імперії,
вони своєю кров’ю врятують Османську імперію...
Я не втримався:
— Ці болгари, га?..
— Та ці болгари! Це найвірніші османи. Вони не мають стосунків із членами
комітету. Вони ненавидять членів комітету. 10 липня вони вважають найсвятішим
днем. Але ви фанатик. Ви б не повірили. Ви досі говорите, як наші дурні й
неосвічені батьки: "Domuz derisinden post, gavurdan dost olmaz..." і висміюєте ідеї
людяності, братерства та рівності, які народилися з цивілізації та великого
народу. двадцяте століття. Ви не можете прийняти, що всі османи є братами.
Подивіться, маленьке село святкує цей день з червоними прапорами. Хтозна, як
вони будуть веселитися ввечері на честь цього великого дня, як будуть пити і
кричати «Хай живе османство, геть розбрат!».