ЦЕСТОДОЗИ

М’ЯСОЇДНИХ
ТВАРИН
 Будова цестод
Цестодози – це гельмінтозні захворювання тварин і людини, що
викликаються стрічковими червами класу Cestoda
Будова проглотиди ціп’яків
Видільна та нервова система
цестод:

А – передній кінець, Б –
стробіла.

1 – присосок;
2 – переднє нервове кільце;
3 – коннектива;
4 – заднє нервове кільце;
5 – нервові стовбури;
6 – частина видільного
каналу;
7 – ганглій;
8 – видільні канали;
9 – нервові закінчення;
10 – бічні ганглії;
11 – комісура;
12 – комісура
Будова проглотиди ціп’яків
Проглотиди гермафродитні.

1. Матка
2. Яєчник
3. Жовточник
4. Тільце Меліса
5. Сім’яприймач
6. Піхва
7. Статева клоака
8. Сім’яники
9. Сім’япровід
10. Парувальний орган
11. Канал видільної системи
12. Поперечний анастомоз
видільної системи
13. Нервовий стовбур
Цестодози – це гельмінтозні захворювання тварин і
людини, що викликаються стрічковими червами класу Cestoda

ТАКСОНОМІЧНІ
ХАРАКТЕРИСТИКИ

Домен – Eukariota Chatton, 1925

Царство – Animalia Linnaeus, 1758

Підцарство – Eumetazoa Butschili, 1910

Тип – Plathelmintes Gegenbaur, 1859

Клас – Cestoda Rudolphi, 1808

 ОСНОВНІ РЯДИ ЦЕСТОД

Cyclophyllidea – ціп’яки Pseudophyllidea – стьожаки

Будова ціп’яків

Сколекс має 4 присоски. Може бути

озброєний (з гачками на хоботку) або
неозброєний (без гачків) (6, п, к).

Матка не має вивідного отвору,

відкривається у статеву клоаку (7)

Яйце – онкосфера (зародок)(2),

огорнута оболонкою – ембріофором
(1)

Личинки – метацестоди (можуть

бути різними залежно від виду
ціп’яка (3,4)
 Біологія ціп’яків
Ціп’яки розвиваються за участю одного проміжного хазяїна.
Проміжний хазяїн повинен бути проковтнутий дефінітивним хазяїном.
(на прикладі бичачого ціп’яка)

1. Членики, що містять яйця

2. Проміжний хазяїн
3. Метацестода в тілі
проміжного хазяїна
4. Локалізація метацестоди в
тілі проміжного хазяїна
5. Дефінітивний хазяїн з’їдає
проміжного хазяїна
6. Вивертання метацестоди в
організмі дефінітивного
хазяїна
7. Формування стадії імаго в
організмі дефінітивного
хазяїна
Онкосфера ціп’яків
Яйце має онкосферу (зародок) та ембріофор
(оболонка зародку)

Онкосфера має 6 ембріональних гачків (3 пари),

завдяки яким занурюється крізь кишечник
проміжного хазяїна для подальшої міграції у його
тканини.
 Метацестоди ціп’яків

цистицеркоїд ехінокок

цистицерк альвеокок тетратиридій

ценур
стробілоцерк
Імаго ціп’яків

Озброєний (ліворуч) та неозброєний (праворуч) ціп’яки

 Будова стьожаків
На сколексі – присмоктувальні щілини (ботрії).
Матка має вивідний отвір.
Яйця трематодоїдного типу. Всередині – корацидій (війчаста личинка з онкосферою)

Будова сколекса:
1. Загальний вигляд
2. Ботрія
3. Поперечни розріз

Будова гермафродитного
членика:
1. Циррус
2. Сім’явивідний канал
3. Сім’яники
4. Яєчник
А. Стробіла 5. Оотип
Б. Сколекс 6. Жовточник
В. Гермафродитний членик 7. Яйцепровід
Г. Зрілий членик 8. Матка
9. Піхва
10. Вивідний отвір матки
 Біологія стьожаків
Стьожаки розвиваються за участю двох проміжних хазяїв.
Проміжний хазяїн повинен бути проковтнутий додатковим, а
додатковий - дефінітивним хазяїном.
1. Імаго у кишечнику
дефінітивного хазяїна –
рибоїдної тварини або
людини
2. Яйце стьожака
3. Корацидій з онкосферою
4. Проміжний хазяїн – рачок-
циклоп
5. Процеркоїд формується у
тілі рачка
6. Риба – додатковий хазяїн
стьожаків
7. Плероцеркоїд – інвазійна
личинка, що формується у
м’язах риби
 Основні генерації стьожаків

Процеркоїд – личинка стьожаків, що

Яйце трематодного типу, в Корацидій – війчаста розвивається у тілі проміжних хазяїв з
середині яйця жовточні личинка, що містить онкосфери. Задній кінець відокремлений
клітини онкосферу в оболонці перетяжкою та устаткований
хітиноїдними променями

Імаго стьожака
широкого –
найбільший
відомий в історії
екземпляр
Плероцеркоїд – інвазійна личинка стьожаків, що довжиною до 40 м
розвивається у тілі додаткових хазяїв. Має
сформований сколекс і нерозчленоване тіло
 ЕХІНОКОКОЗ ІМАГІНАЛЬНИЙ
Збудники – Echinococcus granulosus Batsch, 1786,
Echinococcus (Alveococcus) multilocularis
Leuckart, 1863

Б.
А.

Статевозрілі стадії Echinococcus granulosus (А) та E. multilocularis (Б)

 ЛАРВОЦИСТИ ЕХІНОКОКІВ

А. Б.

Ларвоцисти різних видів ехінококів: А. – E. granulosus,

Б. – E. multilocularis
Біологія ехінококів
Епізоотологія за ехінококозів
Поширення - повсюдне

Два цикли – пасовищний та лісовий

Пасовищний цикл: собака – жуйні та свині

Лісовий цикл: хижак – жертва або падло

Джерело інвазії – хворі тварини-носії імагінальних форм

ехінококів

Механізм зараження – аліментарний, шлях зараження - харчовий

 Патогенез за ехінококозів
Стадії імаго збудників слабопатогенні

За надвисокої інтенсивності інвазії:

- порушення секреторно-моторної функції травного

каналу;

- механічне травмування слизової оболонки та

атрофічні процеси у ворсинках

За умови участі м’ясоїдних в циклі розвитку збудника у

якості проміжних хазяїв:

- атрофія тканин в ділянці ларвоцисти;

- сенсибілізація;

- інтоксикація;

- клінічні ознаки – залежно від локалізації ларвоцисти

Діагностика за ехінококозів
Специфічна терапія за ехінококозів
ДЯКУЮ ЗА УВАГУ !