Ф Е Н О М Е Н

Л Ю Б О В І , Ї Ї
Д Ж Е Р Е Л А Т А
С Т И Л І

Підготувала студентка
302 СПС
Олейнікова Юлія

«Любов – це форма енергії, це імпульс, який
надихає нас на рух, на самореалізацію і
створення чогось нового».(Е.Фромм)
Любов виявляється в постійній турботі про об’єкт любові, у
чуйності до його потреб і готовності задовольнити їх, а також при
загостренні переживання цього почуття (сентиментальності) – у
ніжності й пестощах.
Які емоційні переживання супроводжують людину при вияві нею
ніжності та пестощів, сказати важко. Це щось незрозуміле, майже
ефемерне, що практично не піддається усвідомленому аналізу.

Ці переживання – те саме, що позитивний емоційний тон вражень,

який теж досить складно вербалізувати, якщо не вважати, що в
людини виникає щось приємне, близьке до легкої й тихої радості.

Як емоційний процес любов можливо охарактеризувати з точки зору

інтенсивності, тривалості, ступеня усвідомлення, функцій, мотивації,
генезису.
2
 Вплив любові на людину може бути двостороннім: як
стенічна емоція, любов мобілізує, підвищує життєвий
тонус; як астенічна емоція – веде до зниження життєвого
тонусу, замкнутості, занурення в себе. Відповідно, можна
простежити два сценарії впливу любові на особистість
песимістичний та оптимістичний.

3
 Песимістичний сценарій ґрунтується на
припущенні про те, що любов робить людину
залежною від об’єкта любові, призводить до
підвищення тривожності, створює перешкоди для
самореалізації й особистісного росту.

Оптимістичний сценарій передбачає особистісний ріст

в умовах реалізації міжособистісних відносин зі значимою
людиною, зниження тривожності, формування особистісної
незалежності. Конкретне втілення в життя того чи іншого
сценарію визначається змістом діяльності, яку реалізує
суб’єкт любові у ставленні до його об’єкта.

4
 Отже, любов можна розглядати як емоційний процес,
який має свій об’єкт, особливий вид діяльності, вияв
активності суб’єкта; предметне відчуття, що має генезис і
свою динаміку розвитку, яка допускає зміну об’єкта. Любов
виражає світобачення особистості та її ставлення до світу, у
межах від базової довіри й відкритості до тотальної
ворожнечі та недовіри до світу.

5
 Любов (у значенні тілесної привабливості, чуттєвої насолоди) – перехідна емоція. У сучасному світі її часто
розуміють як емоцію чи почуття задоволення. Емоція – усвідомлене тілесне збудження, яке ми відчуваємо після
впливу подразника. Вона має хвилеподібну природу – нарощується й зникає. Це складний процес, що має
нейрофізіологічний, нервово-м’язовий, феноменологічний аспекти. Емоція визначається як підсвідоме явище, на
практиці її можна регулювати за допомогою вольових зусиль, змінювати інтенсивність та плин емоційних
реакцій засобами роботи мислення.

На думку Е. Еріксона, любов – це інтенсивне, сердешне

й відносно стійке відчуття суб’єкта, обумовлене
сексуальними потребами, виражається в соціально
сформованому прагненні бути з максимальною повнотою
представленим у життєдіяльності іншого так, щоб
викликати в нього потребу відповідного відчуття тієї ж
інтенсивності, та передбачає високий ступінь емоційно
позитивного ставлення, що виділяє об’єкт серед інших і
поміщає його в центр життєвих потреб й інтересів суб’єкта
(любов до батьківщини, до матері, до дітей, музики тощо).

6
ЛЮБОВ ЯК ОСНОВА ПОБУДОВИ ПОДРУЖНІХ ВІДНОСИН.

Любов в історії людства проходить складний шлях

еволюції. Любов людини має культурно-історичну природу
та являє собою вищу форму людської близькості, яка
забезпечує оптимальні психологічні умови для
особистісного розвитку й самореалізації кожного з
партнерів.

7
 На стадії прив’язаності як
симбіотичного зв’язку суб’єкта
та об’єкта, домінують
аутоеротизм і первинний
нарцисизм. Тут відсутні власне
міжособистісні стосунки, дві
істоти злиті в нерозривній
В онтогенетичному єдності, межі особистості не
розвиткові любов як визначені.
особливий тип відносин
між двома людьми
послідовно проходить три
стадії: стадію
прив’язаності як
симбіотичний зв’язок,
стадію диференціації та
стадію автономізації й
індивідуалізації.

8
На другій стадії відбувається диференціація партнерів.
Тут уперше виникає завдання
установлення відносин.
Міжособистісні стосунки будуються
на основі засвоєння культурних норм,
правил і цінностей. Однак емоційні
зв’язки ґрунтуються на основі
глобального ототожнення, не
передбачаючи цілісності чи автономії
особистості.

Separation - Edvard Munch 9

 На наступній стадії
забезпечується досягнення емоційної
автономності, яка досягається лише в
підлітковому чи юнацькому віці.
На основі автономізації
особистості формується его-
ідентичність і відбувається
усвідомлення себе як цілісності й
індивідуальності.
Міжособистісні стосунки будуються
свідомо. Відкривається можливість
установлення справжньої близькості й
інтимності, формуються зрілі форми
любові. Однак стадія емоційної автономії
досягається далеко не завжди, наслідок
чого – виникнення проблем у
міжособистісних стосунках у сім’ї.
10
 Спроби інтерпретації любові як психологічної реальності були в
класичному психоаналізі, неопсихоаналізі, его-психології, гуманістичній
психології, екзистенційній психології.

З.Фрейд Е.Фромм Е. Еріксон К. Роджерс

11
 Любов чоловіка та жінки включає два начала – сексуальне й еротичне (З. Фрейд, Е. Берн, Р. Мей).
З. Фрейд виділяє «рівень чутливості» як вираження вроджених біологічних захоплень людини та
«рівень ніжності», що відповідає особистісному рівню взаємин між партнерами. Ці рівні перебувають у
певному протиріччі, яке дає змогу порозумітися лише на зрілій стадії любові.
Згідно з поглядами Фрейда, лише доросла любов здатна гармонійно поєднувати ці два начала.
Сексуальне начало в людині вроджене, із віком міняється його об’єкт.

Ніжність – набута якість, її генезис

пов’язаний з інтроекцією материнської
любові, а розвиток визначається
характером взаємин батьків і дітей.

12
 Однією з найцікавіших і найзмістовніших спроб психологічного аналізу любові є теорія Е. Фромма,
котрий уважав любов ядром людського існування. Вона розглядалася як спосіб протидії знеособленню,
відчуженню людини від природи й інших людей, гострому почуттю самотності, утрати гармонії зі світом.
Із можливих шляхів подолання самотності – конформізму, праці та розваг, плідної творчої активності у
співпраці з іншими людьми й любові – психологічно виправданими є лише два останніх.

Другий шлях надбання гармонії людини з природою та світом – шлях любові – виявляється єдино можливим й
універсальним. Унаслідок своєї біологічної природи та полярності статей в еротичній любові людина спрямована на
реінтеграцію з природою через повне злиття й з’єднання з іншою людиною, чоловіка із жінкою.
На думку Е. Фромма, здатність людини
любити не дана від природи, тобто не є
вродженою. Любов – це мистецтво, яким
потрібно оволодіти. Любов формується, і те,
якою вона буде, визначається вільним вибором
кожної людини. Суспільство пропонує для
вибору два модуси життєдіяльності (мати або
бути) і, відповідно до них, – два модуси любові:
любов як володіння й любов як буття.

13
 Перший модус – «любов як володіння» – характерний для «суспільства споживання», де діє
принцип «усе на продаж». Любов виступає своєрідним грошовим еквівалентом обміну послугами й
товарами («я тебе люблю, а ти мені за це...»), стає предметом купівлі та продажу.
При створенні сім’ї акцент переноситься на фазу
пошуку шлюбного партнера, тут можна бачити особливе
загострення пристрастей і справжній азарт гравця:
отримати більше, віддати менше. Починається торг, де
все зважується й оцінюється, де продавці та покупці
намагаються обдурити, усучити, здійснити вигідну
операцію.
«Нещасна любов» у прибічників модусу володіння
також інтерпретується в термінах купівлі-продажу: або
ви «переплатили», або вам «недодали».
«любов як володіння»

Другий модус – «любов як буття »– творча, активна

«любов як буття »
любов, що забезпечує умови для особового зростання обох
партнерів. Любов-буття є зрілою гармонійною формою
любові. Найважливішими характеристиками існування
буттєвої любові, згідно з Е. Фроммом, є збереження цілісної
індивідуальності партнерів і продуктивна особистісна
спрямованість. У стосунках буттєвої любові кожен із
партнерів зберігає цілісність та автономність
14 особи.
 Парадокс любові полягає в тому, що дві людини є
єдиним цілим й одночасно кожен із них залишається самим
собою. Особа одночасно є частиною цілісності «Ми» і,
затверджуючи себе індивідуальністю, виступає активним
суб’єктом у побудові «Я-Ти»-стосунків.

Продуктивна спрямованість особи в буттєвій любові

реалізується в тому, що, на відміну від любові-володіння,
стосунки з партнером будуються переважно за принципом
«давати партнерові». Віддаючи себе в дар іншому, людина
збагачує іншу особу й одночасно підтверджує собі та іншим
цінність власного життя.
Здатність віддавати, актуалізувати й виразити себе в
значимому відношенні виступає як вищий прояв духовної сили
особи, прояв повноти та радості буття. Е. Фромм підкреслює,
що спроможність любити формується лише за умови відмови
особи від філософії споживання, бажання експлуатувати інших
і подолання нарцисизму.

15
 Будь-яка форма зрілої любові, будь-то материнська,
братська або еротична любов, уключає низку загальних
компонентів, тісно пов’язаних між собою: турботу,
відповідальність, повагу й знання.

Прояв здатності віддавати, не пов’язаної, не

регламентованої міркуваннями вигоди та
еквівалентності обміну, прояв істинної суті
буттєвої любові. Відповідальність у любові
означає свободу вибору прийняття турботи про
партнера, готовність до самовіддачі й твердження
себе (Я) в іншому (Ми).
Припускає визнання права партнера на вибір
власного життєвого шляху й своєї долі, навіть
якщо цей вибір представляється обґрунтованим.
Повага партнера припускає віру в те, що партнер
здатний здійснити відповідальний розумний
вибір.

Турбота про партнера Відповідальність Повага партнера Знання

Не означає привласнення права особі Дає змогу будувати стосунки любові з

приймати рішення за іншого навіть якщо
інший поступається в досвіді, мудрості та
вченості; не допускає маніпулювання
партнером в ім’я досягнення, нехай навіть
найвищих цілей.
урахуванням потреб, інтересів і прагнень кожного
з партнерів, В основі формування «знання»
лежить процес децентрації, розвитку здатності
побачити проблему очима усіх його учасників, з
урахуванням різних пізнавальних перспектив,
образно кажучи – «улізти в шкуру партнера».

16
 Еротична любов, як і інші її форми, характеризується
винятковістю. Ця любов проявляється у всьому: у винятковості
партнера, що припускає неможливість порівняння його з ким-
небудь і заміни ким би то не було, у винятковості самих
стосунків: тут немає й не може бути норм, правил та стандартів.
Ця ідея Е. Фромма перекликається з розумінням любові в
працях С. Л. Рубінштейна, де любов виступає як ствердження
неповторності існування іншої людини.

17
В епігенетичній концепції Е. Еріксона (1995) любов
розглядається як психологічне новоутворення ранньої
зрілості (молодості), що кристалізує в собі позитивні
досягнення попередніх стадій розвитку.

Любов є як здатністю, що дає змогу ліквідувати

протиріччя між усвідомленням особою своєї унікальності
та спрямованістю на встановлення близьких, інтимних
стосунків з іншими людьми. Любов розуміємо як
психосоціальну властивість, що надає можливість
розділення особової ідентичності в рівноправних стосунках
і припускає збереження вірності партнерові, готовність до
самообмеження й альтруїзму.
18
 Карл Роджерс значною мірою збагачує наші уявлення про
любов як процес спілкування та встановлення стосунків,
уводячи вимогу конгруентності – внутрішньої чесності особи
щодо свого внутрішнього світу, що виключає самозвинувачення
й самозахист

Конгруентна комунікація, чесна, щира, безоцінна,

позбавлена спроб маніпулювання партнером і заперечуюча
«подвійний стандарт» вимог та прав у комунікації для себе
й партнера є основою сімейного спілкування та комунікації

19
Одним із найбільш
перспективних напрямів
психологічної й
психотерапевтичної роботи із
сім’єю по праву вважається
оптимізація спілкування між
подружжям, батьками та дітьми
на основі засвоєння принципів і
техніки конгруентного
спілкування.
 Д Я КУ Ю З А У ВА Г У !

НАЗВАНИЕ ПРЕЗЕНТАЦИИ 21