Виконала студентка групи УФМ-11с Лойко Лілія

вступ

ЗМІСТ
1. Суть та теоретичні засади антимонопольної політики

2. Характеристика антимонопольної політики України

3. Світовий досвід проведення антимонопольної політики

4. Шляхи удосконалення національної антимонопольної політики в Україні

ВИСНОВКИ
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
Актуальність дослідження. Бурхливий процес розвитку монополій спричинив виникнення
антимонопольного законодавства. Необхідно постійно вдосконалювати дане законодавство.
Створення конкурентного середовища, захист законних інтересів підприємців i споживачів,
регулювання діяльності монополій сприяють підвищенню ефективності функціонування
національної економіки, формуванню цивiлiзованих ринкових відносин, що є одним із
компонентів антимонопольної діяльності держави.
Об’єктoм дoслідження є тeоpетичні прoблеми монополізації ринку.

Метою є визначення теоретичних і практичних аспектів функціонування

антимонопольного законодавства.

Мета зумовлює виконання таких завдань:

• дослідити суть та теоретичні засади антимонопольної політики;
• розглянути характеристику антимонопольної політики України;
• проаналізувати світовий досвід проведення антимонопольної політики;
• визначити шляхи вдосконалення антимонопольної політики в Україні.
вступ

ЗМІСТ
1. Суть та теоретичні засади антимонопольної політики

2. Характеристика антимонопольної політики України

3. Світовий досвід проведення антимонопольної політики

4. Шляхи удосконалення національної антимонопольної політики

ВИСНОВКИ
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
 Економічна конкуренція –
змагання між суб'єктами
господарювання з метою

Що таке
здобуття завдяки власним
досягненням переваг над
іншими суб'єктами
господарювання.[1]

конкуренція?
Ступінь захищеності
конкуренції є одним із
вирішальних критеріїв
розвиненості й
цивілізованості
економічних відносин. В
економіці завжди існують
конкуренція і монополізм.
Монополія – це
[1]
ситуація на ринку, коли
єдине підприємство є
продавцем певного
товару, який не має
замінників. [2]
Негативними наслідками
монополізації можуть бути: обмеження
і навіть руйнування конкурентних
відносин, намагання монополіста
.
отримати для себе переваги і вигоди від
свого панівного становища, стримування
інноваційного розвитку, погіршення
якості товарів, підвищення цін тощо.[1]
До економічних причин обмеження
або загрози зникнення конкуренції
належать: поведінка суб'єктів ринку,
що обмежує конкурентні відносини;
наявність ринкових структур, які
здійснюють антиконкурентні дії;
природні монополії.
.
Природна монополія має місце, коли
одне підприємство виробляє певну
кількість продукції із витратами
меншими, ніж у випадку двох або
більше підприємств з відповідними
обсягами виробництва, а товари не
можуть бути замінені іншими
товарами. [2]
В економіці України конкуренції зовсім
немає на більшості ринків послуг,
пов'язаних зі здійсненням функцій
держави, а обмежена вона у
будівництві, сфері телекомунікацій,
електрозв'язку, у сфері охорони .
здоров'я, переробній промисловості.
[3]
Економічно доцільний рівень
монополізації в економіці країни не
повинен перевищувати 10–12%. [6]
вступ

ЗМІСТ
1. Суть та теоретичні засади антимонопольної політики

2. Характеристика антимонопольної політики України

3. Світовий досвід проведення антимонопольної політики

4. Шляхи удосконалення національної антимонопольної політики

ВИСНОВКИ
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
Антимонопольна політика – це
сукупність заходів держави щодо
припинення зловживання
монопольним становищем з однієї
сторони, та з іншої сторони
створення нових монополій та
монополістичних об’єднань. [5]
Основними обов’язками держави є
створення антимонопольного
законодавства, яке б регулювало
діяльність вже існуючих монополій,
а також прийняття законів, які б не
допускали антиконкурентних дій, а
також передбачали відповідальність
за недобросовісну конкуренцію. В
Україні створений
Антимонопольний комітет. [5]
Його завданнями є:
 здійснення державного
контролю за дотриманням
антимонопольного
законодавства;
 захист законних інтересів
підприємців та споживачів
 сприяння розвитку
добросовісної конкуренції у
всіх сферах економіки.[5]
Захист конкуренції у підприємницькій діяльності
передбачено статтею 42 Конституції України, яка
проголошує:
1. Держава забезпечує захист конкуренції у
підприємницькій діяльності.
2. Не допускаються зловживання монопольним
становищем на ринку, неправомірне обмеження
конкуренції та недобросовісна конкуренція.
3. Види і межі монополії визначаються законом.[6]

За порушення антимонопольних норм у законі передбачені

такі форми відповідальності:
• майнова – у вигляді штрафу, який накладають на
підприємців — юридичних осіб; розмір штрафу залежить від
виду порушення.
•оперативно-господарські санкції — примусовий поділ
фірми, позбавлення ліцензії, заборона виходу на зовнішній
ринок
В Україні антимонопольне законодавство перебуває
на стадії становлення і тому ще не забезпечує
належного запобігання монопольним зловживанням.
У даний час, незважаючи на помітний розвиток
конкуренції, Україна належить до країн з високим
рівнем абсолютного монополізму в економіці
вступ

ЗМІСТ
1. Суть та теоретичні засади антимонопольної політики

2. Характеристика антимонопольної політики України

3. Світовий досвід проведення антимонопольної політики

4. Шляхи удосконалення національної антимонопольної політики

ВИСНОВКИ
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
Важливим елементом формування та
реалізації антимонопольної політики України
є, насамперед, вивчення теоретичних та
практичних аспектів антимонопольного
законодавства зарубіжних країн. [2]
 Головну роботу з державного контролю за
монополістичною діяльністю проводить антитрестовський
відділ Міністерства юстиції. Він наділений
повноваженнями порушувати судові справи проти осіб, які
не дотримуються анти трестівського законодавства. Крім
Міністерства юстиції проведення державного контролю
здійснює Федеральна торгова комісія. Слід зазначити, що
основне навантаження у проведенні цих заходів припадає
на Верховний суд США.[7]

США
 Основними органами, що здійснюють антимонопольну
політику, є Управління по дотриманню правил торгівлі і
Комісія з монополій і злиттів. Їхні функції – це здійснення
загального нагляду. У поле їхнього зору можуть входити
компанії, що контролюють більше ніж 25 % ринку. Так як,
основною метою антимонопольної політики в Англії є
стимулювання конкуренції, то прямі адміністративні методи
застосовуються в обмежених масштабах[7]

Англія
 Антимонопольна політика Німеччини має на меті недопущення
зловживань монопольним становищем на ринку з боку великих
виробничих компаній та заборона зговорів між сторонами, що
ведуть до обмежень конкуренції, виробництва або ринкових
можливостей. Основою антимонопольної політики в даній країні є
максимальне розширення сфери дії ринкового механізму і
скорочення втручання в економіку. Кількісні показники, при яких
фірма розглядається як домінуюча на ринку, характеризується
наступним чином: 1/3 ринку для однієї фірми; не менше 1/2 ринку
для трьох фірм; не менше 2/3 ринку для п’яти.[7]

Німеччина
 Італійське антимонопольне законодавство вважається одним з
найбільш ліберальних у Європі. Не регулюються навіть квоти
продажів окремих фірм. Антимонопольне законодавство Італії не
містить жодних положень стосовно ліцензійних договорів.
Особливістю італійського законодавства є також те, що ліцензіат
має досить широкі повноваження проти порушників патенту.
Італійське право визнає можливим порушити судове переслідування
як ліцензіатом з виключною ліцензією, так і ліцензіатом з
невиключною ліцензією.[7]

Італія
вступ

ЗМІСТ
1. Суть та теоретичні засади антимонопольної політики

2. Характеристика антимонопольної політики України

3. Світовий досвід проведення антимонопольної політики

4. Шляхи удосконалення національної антимонопольної політики

ВИСНОВКИ
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
Завдання антимонопольної політики
полягає в тому, щоб взяти діяльність
монополій під контроль держави,
виключити можливість зловживання
домінуючим становищем.

Головна ціль цього втручання полягає

в захисті і зберіганні вільної
конкуренції, якій загрожують
монопольні тенденції[4]
 ¾ проведення організаційних заходів, насамперед
подолання монополізму окремих міністерств,
відомств, підприємств;
¾ подолання монополізму виробника та
посередника;
¾ впровадження пільгового кредитування
¾ встановлення твердих державних цін на
підприємств, які вперше починають випуск
монопольну продукцію;
дефіцитних видів продукції;
¾ надання права ціноутворення підприємств, що
виробляють продукцію, яка користується значним
попитом;
¾ вилучення додаткових доходів, отриманих

Необхідно зосередити
підприємствами зусилля
монополістами на таких
шляхом
Необхідно сприяти розвитку
громадського антимонопольного
руху у вигляді створення вільних
об’єднань, спілок, асоціацій
виробників, а також створення
асоціацій споживачів продукції
виробничо-технічного
призначення . [4]
Можна запропонувати такі шляхи покращення
антимонопольної діяльності та роботи
антимонопольного комітету:
• визначення нової структури центральних та
місцевих органів виконавчої влади відповідно до
рекомендацій та стандартів держав–членів ЄС;
• удосконалення законодавства про державні
закупівлі
• залучення громадян до прийняття рішень,
пов’язаних із регулюванням монополій, а також
інформування населення про закони і вирішені
проблеми;[4]
Для забезпечення і підтримання нормального
конкурентного середовища держава повинна
реалізовувати свою економічну функцію за такими
пріоритетними напрямами:
1) створення рівних умов для здійснення
підприємницької діяльності усіма учасниками
конкурентних відносин;
2) протидія усім видам протизаконних угод, що
послаблюють конкуренцію;
3) попередження і припинення дискримінації
господарчих суб’єктів з боку органів державної
влади і місцевого самоврядування. [4]
вступ

ЗМІСТ
1. Суть та теоретичні засади антимонопольної політики

2. Характеристика антимонопольної політики України

3. Світовий досвід проведення антимонопольної політики

4. Шляхи удосконалення національної антимонопольної політики

ВИСНОВКИ
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
1. Монополія — тип ринкової структури, за якої на ринку
функціонує лише один виробник продукції. Негативними
наслідками монополізації є: руйнування конкурентних
відносин, стримування інноваційного розвитку, погіршення
якості товарів, підвищення цін. Економічно доцільний рівень
монополізації 10–12%.
2. Антимонопольна політика – це сукупність заходів держави
щодо припинення зловживання монопольним становищем. В
Україні створений Антимонопольний комітет. Його
завданнями є: здійснення державного контролю за
дотриманням антимонопольного законодавства; захист
законних інтересів підприємців та споживачів; сприяння
розвитку добросовісної конкуренції.
3. Аналіз досвіду зарубіжних країн щодо антимонопольної
політики є важливим етапом вдосконалення даної політики.
4. Завдання антимонопольної політики полягає в тому, щоб
взяти діяльність монополій під контроль держави.
Українським законодавцям потрібно взяти курс на
покращення антимонопольної політики шляхом розроблення
нових методів боротьби зі зловживаннями монопольним
вступ

ЗМІСТ
1. Суть та теоретичні засади антимонопольної політики

2. Характеристика антимонопольної політики України

3. Світовий досвід проведення антимонопольної політики

4. Шляхи удосконалення національної антимонопольної політики

ВИСНОВКИ
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
1. Валітов С.С. Конкурентне право України: Навчальний
посібник. С.С Валітов. К.: Юрінком Інтер. 2006. ( ст.
256-258)
2. Гальчинський А.С. Основи економічних знань: Навч.
посіб. Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І.
2-ге вид., перероб. І допов. К.: Вища шк., 2012. (ст.
122)
3. Основи економічної теорії: Підручник За науковою
ред. проф. Федоренка В.Г. М. П. Денисенко, О.М.
Діденко, Ю. М. Ніколенко., М. М Руженський та ін.
К.: Алерта, 2015. (55- 59)
4. Тарнавська Н. Напрями удосконалення
антимонопольної політики: Вісник Хмельницького
національного університету. 2009. (ст. 15- 17)
5. Филюк Г. Економіко-правові засади державного
регулювання природних монополій в Україні. 2010
( ст. 232)
6. Конституція України: офіційний веб-сайт : URL
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%
D0%B2%D1%80#Text