Товариство «Сокіл»


«Сокіл» мав прапор малинового кольору, на одному боці якого зображений
золотий лев, що спирається на скелю, герб Галицької землі, на іншому —
загальна емблема товариства: птах-сокіл з тягарцями (гантелями) в кігтях як
символ швидкості, витривалості, сили. Гімн — «Соколи! Соколи!»[1]. У 1907-му
з'явилася велика емблема товариства: схематичний щит з горизонтальним
штрихованням синього кольору, який з лівого верхнього кута у правий нижній


перетинала краплена смуга жовтого кольору. У центрі щита містився напис
«Сокіл». Щит обрамлював плющ, зверху над ним зображувався сокіл, що
повернув голову на захід, з розпростертими крилами[2].
За ініціативою Альфреда Будзиновського «Сокіл», поряд руханки і змагань, присвятив увагу пожежній
справі (до 1932), мандрівництву, а також фехтуванню, наколесництву (велосипедному спортові), з 1912 —
вправам у стрілянні. Великі заслуги для розбудови «Сокіл» поклав Іван Боберський, з 1901 — керівник
учительського гуртка «Сокіл», 1908 — голова товариства «Сокіл». Тоді ж «Сокіл» поширив свою діяльність
на всю Галичину: по містах виникли переважно руханкові філії «Сокіл» (перший засновано 1902 у
Станиславові), по селах — руханково-пожежні філії (також: «гнізда») під назвами «Січ» або «Сокіл» (вибір
назви залишався за засновниками філій). Зростання числа «Соколів» і «Січей», об'єднаних у централі
«Сокіл-Батько» (з 1909 назва централі у Львові), таке: 1902 — 6, 1903 — 70, 1905—243, 1907—373, 1910—601,
1914—974. Найгустішою була мережа у Львівському повіті й на Поділлі, рідка — на Покутті й Буковині (2
клітини), на яких насамперед була поширена організація «Січ»; кількість членів бл. 33 000. Додатком до
тіловиховної діяльності «Сокіл» було плекання співу, музики, аматорського театру тощо. З 1912 року
«Сокіл-Батько» організував Стрілецькі сокільські курені (організатор Сень Ґорук); тому зустрічається
назва — Руханково-стрілецьке товариство «Сокіл».

Сень Ґорук
Альфред Будзиновський
З 1933 р. «Сокіл» перетворився на 3-ступневу організацію: «Сокіл-Батько», повітові
осередки і місцеві гнізда. Тоді, крім руханки, більше уваги звертали на спорт-ігри
(кошиківка (баскетбол), копаний м'яч (футбол)) та спротзмагання (легка атлетика,
бокс та ін.), якою керувала спортсекція (голова Осип Навроцький), що при ній
гуртувалися і спортклуби Галичини, які створили 1925 р. Український Спортовий
Союз. По його ліквідації (1937 р.) польською владою «Сокіл-Батько» знову став
спортцентралею. У 1923 р. він влаштував «Запорізькі ігрища», у 1934 — скликав III
Крайовий здвиг. Далі він влаштовував різні сокільські окружні здвиги і виступи,
провадив інструкторські курси (переважно під проводом членів, які відбули
вишкіл у «Соколі» чи спортклубах у Чехії).

У Празі
Сокільський рух на території Російської імперії поширився з Волині в 1870-х роках
XIX століття. Офіційно владою осередки були визнані та затверджені 1907-го року.
На території нині українських земель, котрі входили до складу РІ, «Сокіл» був
частиною загальноімперського «Сокільського союзу», першим головою котрого
став член Держдуми III скликання від Подільської губернії Олександр Гижицький.
На першому Всеросійському злеті голів сокільських підрозділів Україну
представляли очільники найвпливовіших громад місцевих «Соколів» — Києва,
Одеси (з 1907), Катеринослава, Харкова (від 1908), Полтави та Чернігова (з 1909). До
«Союзу Слов'янського сокільства» СРС приєднався наприкінці 1912-го року.
Поширення в Російській імперії в кінці XIX — початку XX століття сокільського спортивного
руху сприяло розвитку футболу, гімнастики, легкої та важкої атлетики, тенісу і надалі
створенню Всеросійських ліг з цих видів спорту, а популяризація олімпійського руху
призвела до того, що був заснований Російський олімпійський комітет до котрого ввійшли
три представники «СРС». Відбулося впровадження сокільської гімнастики в сферу освіти і у
військову галузь. З перших днів I СВ соколи були залучені до державної ініціативи по
мобілізації гімнастичних і спортивних товариств та брали безпосередню участь у бойових
діях на фронті. 1914 і 1915-го року чисельність товариств «Сокіл» досягла найвищого рівня. У
1917 році їх кількість значно зменшилась. Сокільські гімнастичні товариства також відіграли
важливу роль та мали значний вплив на розвиток фізичної культури та спорту на території
СРСР у 20-30-х роках. Проте з 1923-го року в Союзі відбулася заборона та ліквідація «Соколу»,
вибудова нових ідеологічних цінностей.
У жовтні 2006 року силами Тараса Скиби, Івана Калинича, Ярини Вайди і
Богдана Стадника була створена (відновлена) громадська організація «Сокіл» з
першим осередком у Львові. Організація декларувала продовження справи
українського «» першої половини XX ст, що був заборонений радянськими
окупантами у 1939 році. Головним партнером ВГО «Сокіл» виступила ВО
«Свобода»[5].

Напрямком розвитку сокільства, не пов'язаним з діяльністю ГО «Сокіл», є

педагогічна технологія «Українське Сокільство», автором якої є педагог, автор
численних книг і статей Роман Петрович Расевич