Два брати

Жили в одному селі два брати, один багатий, другий бідний. Просив, просив бідняк брата
про допомогу, та все даремно. Багатий брат дуже жадібним був. Вирішив тоді бідняк
обхитрити його.
Ось і каже якось своїй дружині:
— Купи куріпку, а я з братом на полювання піду та візьму з собою кролика. А потім
пошлю кролика додому з наказом — передай, скажу йому, дружині, щоб смажила куріпку
і чекала нас з братом на вечерю.
Так і вийшло. На полюванні вийняв бідняк кролика із-за пазухи і каже:
— Біжи, друже, додому та попроси мою жінку, щоб засмажила куріпку і чекала нас з
братом на вечерю.
 Дав кролику ляпас, той і помчав. Багатий брат так здивувався, що про полювання забув,
тільки й думає, як би якнайшвидше повернутися та дізнатися, чи виконав кролик доручення.
Ось прийшли додому, бідняк і питає дружину:
— Чи готова вечеря, жінко? Передав кролик моє прохання?
— А як же! Куріпка на столі, їжте на здоров’я.
Дуже захотілося багатому мати такого кролика.
— Продай мені кролика, — каже.
— Що ти, що ти, як продати? Я його і туди, і сюди, і всюди посилаю.
— Продай, я тобі добре заплачу.
Погодився бідняк, продав, та зовсім іншого. Першого кролика і слід давно пропав. Забрав
багатій кролика, дав йому доручення, випустив — і шукай вітра в полі!
 Пройшло трохи часу, закінчилися в бідняка гроші, от він і каже дружині
— Давай знову змусимо братика мого розщедритися. Намішай ти в корм нашій старій ослиці
дрібних монет, а я його в гості покличу. Нехай побачить гроші в гною, я скажу, це ослиця
нам гроші робить.
Як побачив багатій гроші в гною , аж погано йому стало і давай просити: продай та продай
ослицю.
— Нізащо не продам, – відповідає бідний брат. — Я з нею розбагатів, незабаром дуже
заможним стану. Ще чого! Я тобі кролика продав, вважай задарма, а ти його відпустив! Ні, не
продам.
— Продай, брате, проси за ослицю скільки хочеш.
Довго довелося бідняка ​вмовляти.
Нарешті він погодився, узяв за ослицю купу грошей.
Повів багатий брат ослицю додому. Конюшню наказав вичистити, дати ослиці багатого корму,
а сам чекає. А грошей все нема і нема.
За кілька днів він побіг до бідняка:
— Ти мене надурив!
— Це я дурень, коли продаю тобі все своє найдорожче, а ти не його бережеш, тільки псуєш.
Ніколи тепер не поступлюсь тобі!
Був у тому краю такий звичай. Якщо хтось різав порося, шмат свіжинини обов’язково мав
віднести священнику. А багатію зовсім не хотілося ділитися м’ясом. Став він бідному братові
скаржитися і звичай той хаяти.
Бідняк йому і радить:
— Як заріжеш порося, залиши його на ніч у дворі, а вранці сховай і кажи всім, що порося
вкрали.
 Зрадів багач і зробив усе точно, як бідняк порадив. Підвісив тушу на подвір’ї і пішов спати.
Хитрий бідняк — хап уночі порося! На ранок дивиться багач — немає поросяти! Побіг він до
бідного брата, кричить, скаржиться, а той регоче:— Молодець, брате! Так і говори всім, і не
треба буде нічого священнику віддавати!
Багач ще голосніше кричить, ще дужче лається — він знає, що м’ясо і справді вкрали! А
бідний прямо надривається від сміху.
Так і пішов багатій додому ні з чим.
А бідняк насміявся досхочу й каже дружині:
— Ну, жінко, ось ми з тобою і свининкою розжилися.
Так жадібному багатію і треба.